— Я вас дуже прошу! — спробував капітан Дубль умовити пастора.
— Ви їх нині затримаєте, тож ліпше розпитаєте у когось із них... Я перепрошую, але розповідати про ту гидь у мене язик не повертається...
— Ваша святість, якщо ми не будемо знати всієї правди про їхні діяння, то вони так і не зізнаються. Адже жодній нашій людині так і не вдалося проникнути в їхнє лігвисько...
— О, так! Вони дуже хитрі... То є лисиці! У них є талановитий режисер. То є Борис. Це найцинічніший фантазер! То є талант. Нереалізований ... Йому і ставити п'єси, кіно, а він...
— Ваша святість...
— Я мушу розповідати все?
— Так, ваша святість, — підлив єлею капітан Дубль.
— Я перепрошую, але вони мені показували той мерзенний «живий кіножурнал». Пані Юлія викликала Захарія, чорного як циган і на моїх очах роздягла його, а Феррарі в свою чергу демонструвала своє гріховне тіло. Потім... Потім вони вживали мильний порошок...
— Як це? Для чого? — вихопилося в капітана Дубля.
— Та я хіба знаю? — відповів пастор, закотивши очі до стелі. — Потім Захарій входив... у неї... Відбувався страшний суд... Пані Юлія повзала по килиму в екстазі і кричала: «Отче, ну як там у вас тепер з імпотенцією?» І все намагалася впіймати мене, оте капосне й сатанинське поріддя, за грішне місце...
— І скільки тривав отой ганебний «спектакль»?
— Бачите, так продовжувалось аж до вечора... На сніданок, на обід і на вечерю... Я змушений був передивитися, перепрошую, всі три «живі кіножурнали»... Тоді вони змусили мене передивлятися численні фото, з зображеннями любовних богохульних оргій... Потім пред'явили рахунок і сказали, що за сніданок, обід і вечерю, дві ванни, за три перегляди «кіножурналів» і фотографій я винен їм п'ятсот доларів. Сюди входить і доставка в готель «Либідь»... Я їм відрахував у шилінгах і запропонував їм ще трохи, аби вони мене відпустили якнайшвидше... «Чайові — ваша добровільна справа, — відповіла пані Юлія. — Ми вас довеземо до готелю, як і домовлялися. Гаманець, документи, коштовності, валізи — все у повній цілості. Бережи вас Бог, отче!» Ви бачили, скільки то є блюзнірства, герр офіцір?..
Задзвонив телефон. Капітан Дубль схопився з місця, попросив вибачення і взяв слухавку.
— Говорить полковник Ситорчук!
— Слухаю, пане полковнику!
— Щойно мені передали запис телефонної розмови з офісу бізнесмена...
— Орендочки?
— Так, Орендочки. Ну й чудернацьке прізвище, Господи прости! Так от, ви знаєте, що ми встановили з дозволу прокурора прослуховування в кабінеті постраждалого бізнесмена. Півгодини тому зателефонували. Очевидно, Феррарі. Вона запитала, чи той не має наміру знову відвідати їх, якщо він запевняв їх у тому, що йому дуже сподобалося попереднє «обслуговування». Він охоче дав згоду і попросив передзвонити. У нього, мовляв, гостює американський колега, і він хотів би й його взяти з собою, якщо той, звичайно, погодиться. Просив певних гарантій від різних неприємностей, наприклад, не споювати їх до «білочки». Вона запевнила, що буде все на вищому рівні і за їхнім бажанням. Жодного насильства. Окрім одного: вони мають їхати із зав'язаними очима, щоб не здогадалися, де вони і в якому районі перебуватимуть... Щойно зателефонували знову. Рівно о 22-й нуль-нуль авто стоятиме біля під'їзду офісу Орендочки. Вони попередили, що у випадку заяви до міліції, на нього очікує серйозна неприємність, тобто вони мають повний компромат на Орендочку (фото в непривабному стані, телефон, домашня адреса, ім'я дружини Орендочки, негативи), який зберігається в надійному місці... Що ви можете сказати, пане капітан, з цього приводу?
— Якщо ваша ласка, пане полковнику, я відвезу пастора до готелю, переодягнуся й до операції готовий...
— О'кей! — кинув улюблене слівце по-англійськи полковник Ситорчук і зв'язок перервався...
Розділ X
Орендочка вийшов з власного офісу рівно о десятій вечора. Спускаючись з високих сходів, що вели з офісу, оповитого молодим виноградам і повзучими трояндами, він подав руку трохи вищому на зріст молодику з залисинами, що стояв на ґанку й чекав на нього з нетерпінням і мовив:
— Обережно, тут яма. Так недовго і ноги зламати. Казав, щоб залатали, але віз і нині там...
Американець українського походження Бодьо Михлик, а простіше Богдан, розкрив велику парасольку і обережно ступив на освітлену єдиним тьмяним ліхтарем місцину. Дощ лив як з відра. Асфальт, покрившись маслянистими калюжами, пузирився бульбашками, що беззвучно лопались, як маленькі гейзери і свідчили: цей дощ надовго.
— У таку погоду хочеться теплого затишку, трохи вина чи віскі, і... жінок, — прицмокнув своїми товстими губами Орендочка.
— То може не поїдемо? Та й люди вони якісь загадкові... Все це нелегально...
— Це вірно: в нас проституція ще не легалізована. Але ми їдемо не до проституток, а до моїх гарних знайомих. Таких дівчаток в Нью-Йорку, Бодьо, ти не знайдеш. Тож не переживай. За мій рахунок!..
— А де гарантія?
— Гарантія повна! Це я тобі заявляю. Фірма — вищий клас! «Європа-люкс!» Це тобі не якийсь там задрипаний американський бордель...
— Ти сказав «люкс»?
— Обслуговування люкс, а «театр чотирьох» називається «Європа-блюз».
— Чудасія, та й годі!.. Це що — духовий квартет?
— Там є все, — загадково відповів замріяний Орендочка.
— Може взяти з собою якісь сувеніри — цигарки «Мальборо», «Кент», віскі?..
— Дорогий Бодьо, у них є все!.. Нам лише залишиться заплатити баблом. Про що ти говориш? Які ще сувеніри?.. Облиш... Там такі дівчатка — пальчики оближеш!.. Пахнуть ароматами Всесвіту... Райські кущі у вигляді пальм і орхідей. Єви без фігових листочків!.. Побачиш, сам захочеш стати Адамом... Ранчо «Багаті також плачуть». Сльоза прощання і таке інше...
За зеленою живою брамою блимнули фари авта, осліпили Орендочку й американця, а потім раптово потухли. Вони оминули велику калюжу, перестрибуючи через малі й наблизились до легковика. Назустріч, також перестрибуючи калюжки, в яких віддзеркалювався ледь помітно жовтавий блиск ліхтаря, до них підбігла граційна Феррарі, цмокнула Орендочку в щічку, як свого давнього знайомого і, глянувши своїми великими очима на американця, защебетала:
— А ваш гість нічого! Губи самі просяться до поцілунків, — Вона безцеремонно взяла того за підборіддя своїми довгими музичними пальчиками і поцілувала американця прямо в товстенькі вуста, залишаючи слід від помади. — Це для першого знайомства. Я жартую. Побігли, мої солоденькі хлопчики! А то ще хтось сяде нам на хвоста, та й ллє як з відра, — Феррарі взяла американця за руку, і вони побігли до машини.
Сіли в авто і машина тихо рушила.
Капітан Дубль, ковзнувши поглядом по номерах таксомотора, наказав комусь по рації:
— Зв'яжіться з черговим по ДАІ. Негайно дізнайтесь, кому належить автомашина під номерами 66-66, серія КИТ!..
Жовта «Волга» виїхала на освітлену вулицю, але вже без ознак таксомотора, і взяла курс у напрямку печерських пагорбів. Вискочила на знамениту Набережну біля фунікулера, минула річковий порт і помчала на всіх парах вздовж Дніпра. Ось уже далеко позаду залишилась древня Лавра, «баба» з мечем, міст Патона, Видубецький монастир... Їхали обухівською трасою. По рації попередили пост ДАІ біля села Чапаєвка, щоб не зупиняли ні в якому разі жовту «Волгу» КИТ 66-66.
По шосе їхали не швидко. Капітан Дубль тримав дистанцію і не спускав свого пильного й професійного погляду з авта, що рухалось попереду, водій якого дотримувався всіх правил дорожнього руху й ніде не порушив. Повз черговий пост ДАІ проїхали зі швидкістю сорока кілометрів на годину...
«А вони навдивовижу дисципліновані злочинці», — ні до кого не звертаючись і посміхаючись подумав капітан Дубль.
Минули Кончу-Заспу, Кончу-Озерну, а за санаторієм «Жовтень» повернули ліворуч і в'їхали в рідкий ліс. Лісовою дорогою вискочили на дніпровську дамбу і рухались по ній. Потім знову повернули ліворуч і опустилися вниз до дачного селища, що розкинулось на берегах притоки Дніпра.