— Посудина? — прошепотів Коля.
Олег кивнув.
У глухій тиші печерної келії несподівано пролунав дивний, низький, вібруючий звук, схожий на спів чоловічого хору, що долинає з-під землі, з-під ніг.
Коля витягнув мобільник. У келії відразу стало світліше.
— «Take it from the left corner! You are out of danger! You have 5 minutes before it’s gone!» («Дістань це з лівого кута! Тобі нічого не загрожує! Якщо за п’ять хвилин не дістанеш, воно зникне!») — прочитав уголос айтішник.
Бісмарк теж нахилився до смартфону. На кнопках під написом стояли вже знайомі слова: «Give up» та «Done».
— Треба перевірити! — поквапив Колю Олег.
Коля несамохіть поліз рукою за ряди брудних фляжечок у лівий кут ніші. Завмер, немов у нього на пальцях були очі, які зараз звикали до темряви.
— Ну що там? — у шепоті Бісмарка почувся нервовий азарт.
Щось брязнуло, і Коля здригнувся. Витяг з ніші довгий темний предмет.
— А ну дай! — Бісмарк, поставивши очищену фляжечку на місце, почав відтирати руками бруд з нової знахідки.
Знахідка заблищала золотом і білим матовим металом. Це був кинджал. З таким самим руків’ям, що й кинджал, яким був убитий Адік. Тільки цей мав рідне булатне лезо.
А Коля знову запхав руку в лівий кут ніші поза фігурки.
— Там ще щось є, — прошепотів він у відповідь на здивований Олегів погляд.
Бісмарк тільки зараз помітив, що обидві свічки стискає у правій руці він. Він не пам’ятав, коли йому передав їх Коля. А Коля тер руками, очищав пальцями від бруду ще якусь маленьку річ. Досить швидко друга знахідка теж заблищала золотом у його брудних руках — сиґнет з уже знайомим символом тамплієрів. Коля вдягнув перстень на безіменний палець і підніс руку до свічок. На тлі брудної руки перстень засвітився ще яскравіше.
— Не в моєму стилі, — промовив він задумливо. — Але прикольно! Залишу!
— Натисни на кнопку! — скомандував Бісмарк.
Коля згадав про смартфон, витягнув його з кишені куртки. Екран з фразою і двома кнопками ще світився. Безіменним пальцем, на якому сидів сиґнет, Коля натиснув кнопку «Done», і на екранчику залишилась брудна плямочка. Екран поміняв світло з зеленого на синій.
— «You are chosen. Join the chosen ones! You have 100 years before you die!» — повідомив екран. («Ти став обраним. Приєднуйся до обраних! У тебе тепер 100 років до смерті!»)
Угорі з’явився ряд зелених лицарів-вершників. Унизу всередині стін фортеці стояла Maria. Michael і Olgerd завмерли під написом, на місці зниклих кнопок.
— Вибору немає! — видихнув Олег, відірвавши погляд від екрану смартфона.
Вони вийшли з печерної кімнати.
— Тут же раніше був монастир? — запитав Бісмарк.
— Тут був, є і буде монастир, — відповів чернець. — Монастир Пресвятої Богородиці. Там все гаразд?
— Ну так, тільки брудно і пилу дуже багато, — відповів за обох Коля. — А що там могло бути не так?
— Скелетів, черепів немає? — уточнив питання монах.
Олег похитав головою.
— Добре! — голос ченця став солодким, наче він щойно випив меду. — Тепер я вас обох виведу! — Він перевів погляд з Олега на Колю.
— А Ріна? — запитав розгублено Бісмарк.
— Марія поки що залишиться тут. Не турбуйтесь. Я впорядкую її келію і принесу їй усе, що треба. І буду приносити щодня, допоки її не покличе небо.
— Покличе небо? — злякано повторив Олег. — Вона що — помре?
— Ви помиляєтесь, — відповів чернець. — Небо закличе всіх під свою опіку для боротьби з нечистю, яка наближається до нас. Без Марії ми не дамо ради, лише вона може закликати нам на поміч янголів небесних! Але передусім вона повинна відпочити і усвідомити себе тою, ким завше була, не відаючи про те.
Ріна, мовби розмова її не стосувалася, ступила в темну келію, обійшла її зі свічкою в руці й затримала погляд на жіночому лику на стіні. Оглянула ніші — їх було кілька. Зупинилася перед кам’яною лежанкою, що виступала в правому дальньому від дверей кутку. Доторкнулася до неї.
— Тут було сіно або тканина? — прошепотіла.
— Там буде матрац із сіном! — пообіцяв їй чернець. — Тут усе тепер буде інакше, — у його голосі пролунали нотки радості, виконаної мрії, втілення бажання.
— Але поки що нам треба піти, — додав він дещо стурбовано.
— Ідіть, мені не буде страшно, — сказала Ріна. — Дивно, що я тепер добре бачу в темряві.
— Це не дивно, — відповів чернець. — Вашим очам підсвічує ваше власне світіння. Вам вже без потреби свічка.
Бісмарк, слухаючи ченця, глянув на Ріну і справді побачив, як її фігуру обрамлює ніжне світіння, що сягає стін келії. В цей момент він піймав на собі її погляд, і йому стало відразу спекотно. Від несподіванки сахнувся до дверей.
Дорога назад, на поверхню, здалася Олегові коротшою. На дворі цабенів дощ.
— Майже дев’ята! — Коля показав Олегові точний час на смартфоні.
Вони переставили речі на мокрі верхні сходинки перед входом у підземелля. Чернець якраз замикав двері.
— Гра зникла! — промовив Коля, все ще дивлячись на екран смартфона.
Він підніс мобілку ближче до обличчя. Пальцем «перегорнув» усі робочі сторінки. Лицарі на коні зникли, як і всі інші фігурки і кольорові фонові підкладки.
Олег дивився на золотий перстень на Коліному пальці.
— Вона не зникла, — посміхнувся він. — Вона перейшла в реальність.
— Беріть речі, — монах кивнув на наплічники і торбинку Бісмарка.
Рінина торбинка так і залишилася всередині, за першими, щойно зачиненими дверима. Монах сказав, що віднесе їй пізніше.
— А нам куди йти? — запитав Коля. — У санаторій?
Чернець посміхнувся.
— Ні, — сказав він. — Вибрані вас чекають в іншому місці. Тут поруч. У «Еквідосі». Ви сидіти в сідлі вмієте?
Обидва розгублено похитали головами.
— Так і думав! — не засмутившись, майже весело вигукнув монах. — Навчитесь! Ваше життя тепер стане немислимим без коней.
— А що це за «Еквідос»? — запитав опісля Олег, коли йшли вони вузькою стежиною старого лісу повз могутні дуби і буки.
— Для мирян — кінноспортивний центр, для нас із вами — таємна обитель хранителів, готових у будь-який момент виконати волю Божу. Попереду у вас дуже важкі випробування. День від дня ми чекаємо великого лиха, що йде на нас зі Сходу. Вам доведеться вступити з ним у бій! І тільки Марія зможе вас врятувати, якщо ворогові вдасться скинути вас на землю! Тільки з Марією ви зможете перемогти ворога!
В Олегових очах блиснув задумливий вогник. Він згадав слова старого археолога з острова Андрос. Той теж казав про велику біду, що насувається зі Сходу.
— А «обрані» — це що, як спецназ? — цілком серйозно перепитав Коля, перевівши погляд на новий перстень.
— Так, це як небесний спецназ! — кивнув чернець, що йшов попереду. — І найсміливіші з нього стануть вартою вічності!
Епілог
Олег Бісмарк намагається зазирнути в майбутнє
У першу ніч на новому місці Олегові не спалося. Кімнатка з віконцем на ставок, вода в якому відсвічувала смарагдовою зеленню, відразу здивувала мініатюрним розміром. Її можна було б порівняти з тюремною камерою, якби не бездоганний ремонт і не сліпуча білизна стін і стелі. Під віконцем стояв дерев’яний столик, на ньому праворуч простенький свічник, а поряд — в’язанка свічок, не менше двох десятків, і сірники. Посередині столика лежала товста картонна тека для паперів. Синього кольору, на зав’язках. Після того, як Олег залишився сам, він заглянув до теки і прочитав назву товстого рукопису. «Хроніка Ольгерда. Переклад українською професора Богдана Куриласа». «Ага»! — зрозумів Бісмарк, згадавши, як дивна комп’ютерна гра перейменувала його на Ольгерда і залучила до своїх персонажів.
Коли мобільник попередив, що батарея ось-ось вичерпається, Олег дістав зарядний пристрій і на свій подив з’ясував, що розеток в кімнаті нема. Ні розеток, ні вимикачів, ні навіть лампи під стелею. Цілковито іншим поглядом він втупився у вікно, розуміючи, що воно і є головним джерелом світла. А свічки світитимуть, коли погасне вікно. В цей момент час наче сповільнився. І замість протесту або хвилювання, пов’язаного з неможливістю комунікувати зі світом, налинув спокій.