— Який це стосунок має до дівчини, яку розшукують? — здивувався Лука.
— Король переконаний, що вона і є тією богинею. Але тепер її зовуть Марія.
— Як Богоматір? — здивувався брат Лука.
— Можливо, це і є вічно молода Богородиця Діва Марія, за якою полюють багато королів, — повідомив притишеним голосом грек. — А тепер ще й Папа.
— Навіщо вона їм?
— Вся суть у Virginis laktari.
— Молоко Богородиці? — перепитав ошелешений брат Лука.
— Невже ти про нього не чув? Адже воно зберігається на Афонській горі, в Халкопратійському соборі в Константинополі та в багатьох інших храмах. Коли народився Христос у Вифлеємській печері, то з персів Діви Марії витекло на землю молоко, і там, де воно витікало, земля ставала біла, як молоко, і вурдилася, наче сир.
— Або на сніг чи іній...
— Ти його бачив? — насторожився грек.
— Не певен... Але дещо чув, — якомога байдужим голосом відказав Лука.
— Отже, ти мусиш знати, мабуть, що тепер щороку на Різдво земля в цьому місці кипить, як джерело. До цього джерела в день Різдва приходить Єрусалимський патріярх, відбуває святу літургію, збирає цю білу землю, ліпить з неї млинці, а відтак на кожному млинцеві з одного боку витискають зображення Діви Марії з Немовлятком, а з другого — напис: “Молоко Пречистої Богородиці”. Після чого патріярх посилає цю білу землю в дар християнським королям.
— Те, що ти розповів, я знаю, — сказав брат Лука. — Я знаю, що в багатьох храмах молоко Богородиці зберігається в пляшечках чи то у вигляді сиру, чи у вигляді рідини. Але... — брат Лука завагався, чи варто розповідати далі.
— Ти щось знаєш іще? — запитав, прискаливши око, грек. — Тепер ти мені не довіряєш?
— Ні... це не так. Довіряю. У печері, де ми сховалися від сарацинів, ми побачили щось схоже на іній на стінах. І на смак воно було, як молоко. Коли ми його спробували, то відчули таку силу, що вибігли з печери і порубали половину сарацинів, хоча нас було значно менше. Навіть я убив чотирьох. Розумієш?
— Де це було?
— В печері на захід від Єрусалима. Пів дня дороги до неї.
— Це одна з тих печер, де вона ховалася. Ти нікому про це не казав?
— Ні.
— Якщо ми з тобою по одному боці, то й не кажи нікому, — прошепотів грек. — Я не хочу, щоб її вистежили. Окрім сили, той іній ще якось діє?
— Так. Після першої проби бачиш речі такими, якими ти хочеш, щоб вони були. Після другої бачиш їх такими, якими вони й не були. Після третьої бачиш їх такими, якими вони є насправді. І це вражає.
— Так, це воно.
Тоді Лука запитав, що він має на увазі, кажучи, що причиною полювання за тією таємничою дівчиною є молоко Богородиці. Грек пояснив:
— Ти ж бо сам переконався у його цілющих властивостях. Однак те, що досі вдалося добути — це мізер. Сильні світу цього бажають його добути більше.
— А та земля, яку на Різдво збирають, не має цілющих властивостей?
— Ні. Це не більше, як реліквія. Отой іній, що ви знайшли в печері, є найціннішим. Але ж його мало. І трапляється все рідше й рідше. Богородиця розчарувалася в хрестоносцях і не бачить більше сенсу підтримувати їх на силах. Господні воїни перетворилися на грабіжників і ґвалтівників.
— Стривай, — роздумував Лука, — отже, та дівчина, за якою полюють, і є воскресла Богородиця?
— Саме так. Але вона змушена ховатися.
— А молоко, яке проступило на стінах печери... Воно звідки? Невже з того часу, відколи вона ховалася від Ірода?
— Могло бути й відтоді. А могло з’явитися недавно, якщо Діва ховалася там від Балдуїна.
При цих словах грек з підозрою поглянув на Луку, але старий не змінився в обличчі.
— Себто... молоко в неї з’являється, навіть якщо вона не годує немовля? — дивувався він.
— У тих єгипетських папірусах, які я тобі показував, написано, що в богині Маа молоко починає сочитися, коли на небі з’являється повний місяць. Те саме відбувається і з відродженою Дівою».
Розділ 21
Київ, жовтень 2019. Бісмаркові забаглося до Греції
Увечері вони зустрілися з Адіком у «Книгаріумі» на Липинського. Відносно новий заклад ще не користувався популярністю, і тому тут можна було посидіти спокійно і поговорити, не підвищуючи голос, щоб перекричати музику або відвідувачів за сусіднім столиком.
Адіка напружив незвично самовпевнений Олегів тон, яким той почав розповідати новини. Це не була звична «доповідь», яку можна було б іронічно коментувати. Олег говорив повільно, задумливо, іноді замовкав на пів хвилини, і тоді Адік не міг зрозуміти: чи підшукує Олег потрібне слово, чи, навпаки, вирішує, що казати, а що не казати.
Перші хвилин п’ятнадцять під чарочку маловідомого французького коньяку — іншого тут не було — Бісмарк ділився враженнями про Клейнода.
— Його батько, напевно, був дуже чесним, — пояснював він Адікові і собі бідність господаря. — Все, що викопував, віддавав начальству. Нічого собі не залишав. Тому й син нічого, крім житлоплощі, не успадкував. І напевно тому Польський допомагав Клейноду-старшому. Зі співчуття. Почувався винним перед цим дурником, який нічого під кінець життя не назбирав, а потім ще й на рак захворів. А що таке рак, коли у тебе немає грошей на лікарів і ліки?
— Можна подумати, рак лікується грошима, — нарешті Адік знайшов момент для іронії.
— Грошей у них ніколи не було. Польський допомагав тільки ліками. Він їм посилав порошок.
— Який порошок? — насторожився Адік.
— Ну, я повільно до цього підходжу, — Олег витримав паузу і продовжив з хитрою посмішкою на обличчі. — Спочатку я думав, що це ліки. Але син розповів, що порошок, точніше дрібний білий пісочок з кристаликами, він отримував у поштових конвертах у папірці, складеному фантиком. А той був захованим всередині листа, тільки листів Польський Клейноду-старшому ніколи не писав, аркуші завжди були чистими...
— І? — Адік став підганяти оповідача, бо він уже допив свій чай, алкоголю йому сьогодні не хотілося.
— І ось я думаю, що це були не ліки, а дещо інше. Тому, що за словами сина, порошок допомагав йому і від раку, і від гіпертонії і давав йому стільки енергії, що хворий міг усю ніч бродити Подолом. Думаю, це були «колеса»! Наркотик!
— Он як? — Адік здивувався, і очі його блиснули цікавістю.
— Тобто Польський, я думаю, розбагатів не на захованих від археологічного начальства знахідках, а на наркотиках!
— Ні, — Адік махнув рукою. — Людина, яка прожила стільки років у Союзі і зробила там кар’єру, візьметься за наркотики? Не вірю! Найпевніше, йому вдалося викопати і переправити до Греції купу золота. Звідси і гроші, і можливість добути «колеса» для смертельно хворого товариша.
— Є тільки один варіант дізнатися правду, — хитро сказав Бісмарк.
— Ну і який же?
— Запитати у старого.
— У якого? Ти що, все ще думаєш, що він живий?
— Ну ти ж сам щойно сказав, що він міг заховати золоті знахідки і переправити їх до Греції? А крім того...
З виглядом переможця Олег дістав із куртки прозорий файлик, а з нього витяг поштовий конверт і простягнув його Адікові.
— Ось, Клейнод знайшов на моє прохання один з конвертів, у яких пересилалися ліки. — Бачиш? Грецька марка зі штемпелем, адреса одержувача з прізвищем та прізвище відправника. Правда, без адреси, але це ж не проблема...
— Це конверт, у якому надсилався порошок? — Адік розсунув боки конверта і уважно заглянув всередину. — Таж тут могли залишитися сліди, за якими не важко і визначити, що там було?
— Небезпечно! — похитав головою Бісмарк. — Покажеш фахівцям, а вони тебе здадуть з бебехами! А потім ти їх до мене приведеш! І ми так нічого й не дізнаємося!
І тут Олег завмер, а погляд його немов розвернувся всередину самого себе. Наче він хотів роздивитись власні думки.
— Зачекай, а що ми хочемо дізнатися? — трохи роздратовано і пригнічено запитав він після хвилинного мовчання і втупився Адікові в очі. — Для чого ти мене до цих археологів підсилаєш? Що ти хочеш знайти? Може, тебе цікавлять зовсім не золоті штучки з-під Софійського собору? Може, якраз там ці археологи ховали наркотики? А розкопками вони просто прикривали свої темні справи?