Стривожена активним наступом нового знайомого, Ліза поводилася люб’язно, але доволі стримано, що, на біду, розпалювало Його ще більше. Дівчата все частіше брались обговорювати цю тему й у вільний час у клубі, і після роботи. Ліза то відмахувалася, то сердилась, ніяк не маючи наміру ні закохуватися на цій території, ні «дорого продаватись», як жартома радила безпосередня Кіра, котра заробляла і з основної роботи, і з «додаткових послуг», чортихала тих, чиї гроші складала на своє світле майбутнє, заощаджувала, на чому могла, але мріяла, що одного дня «і на її вулиці перекинеться вантажівка з пряниками».
Так минуло ще два місяці. Ліза однозначно негативно відповіла на Його пропозицію руки та серця, бо казку про Попелюшку бачила лише по телевізору, а життя останнім часом поставало набагато прозаїчнішим. Вона все ще бачила власну мету і повільно та вперто рухалася до неї пунктирною траєкторією, де не був промальований красень-іноземець із купою грошей і геть іншими ментальністю, життєвими принципами та звичками.
Проковтнувши її відмову стати дружиною (як і неодноразові відмови іншого плану), Він несподівано зник, і подарований Ним мобільний мовчав у сумочці Лізи понад два тижні. Ні, вона не почувалася ображеною чи покинутою, їй було байдуже, чи майже байдуже. Звісно, у нього власне життя. Мабуть, є і якась жінка, чи то наречена, чи коханка, а та пропозиція була просто жартом… Звісно, кожен може пожартувати з дівчиною, за яку нікому заступитися! Та й ким Він був для неї?! Хіба що гостем трохи іншого ґатунку, ніж решта. Правда, до клубу Він приходив не як клієнт, а виключно побачитися з нею, часто приїздив машиною зі свого містечка просто перед закриттям закладу і віз Лізу кудись вечеряти чи то снідати, хто точно знає, як називається їжа о п’ятій ранку? Робив їй подарунки, а на її заперечення відмахувався і казав: «Це дрібниці, ти варта більшого…» А тепер десь зник. Та, мабуть, воно й на краще.
Останніми днями її особливо дратувала увага одного «прихильника», який за свої гроші виговорювався їй поганою англійською про власні печалі, скаржився на дружину, на дітей, на начальство й на коханку, все замовляв міцні коктейлі та чимближче тулився до молодого Лізиного тіла, демонстративно обнюхуючи її і так само демонстративно не торкаючись руками, але роздягаючи очима… Він доводив її до сказу, той товстун з пальчиками-сосисками та масними щоками… І звідки ця холера взялася на її голову? Ніхто ніколи раніше його не бачив, а тут з’являлося щовечора і вчіплялося в Лізу, мов кліщ…
І мимоволі думки дівчини поверталися до більш приємного шанувальника її краси… Вона вже навіть хотіла спитати у шефа, чи, бува, не трапилося чого (все ж таки рідня), та стрималась. Коли Він перестав приїздити, дівчата принишкли в своїх розмовах про Лізині перспективи – хтось із розумінням, хтось зі здивуванням, мовляв, ця дівка ціни собі не складе, адже не в коханки до старого, кривого та скупого, а направду заміж за красивого й багатого – чого нам іще бажати?!
Ліза не підтримувала цих розмов, давши колежанкам зрозуміти, що тема не обговорюється і деталі обсмоктуванню не підлягають. Але така вже особливість будь-яких жіночих колективів – там обговорюється все. І коли Ліза несподівано заходила до дівочої кімнати в клубі, шепіт та пересуди раптово захлиналися, хтось починав кашляти, хтось – наспівувати, хтось навмисне голосно переказував затерті жарти, поправляючи зачіску й макіяж…
Він з’явився в клубі у день, який був для Лізи особливим, хоча про це не знав ніхто. Приїхавши за десять хвилин до початку нової доби, Він привітався з усіма, підійшов до Лізи, сказав кілька фраз, наче і не було цієї паузи в їхніх зустрічах, потім зазирнув до господаря клубу, після чого було швидко сервіровано зарезервований столик, а рівно опівночі її гість узяв мікрофон і закликав усіх до уваги. Він привітав Лізу з Днем народження і подарував їй величезний букет, який йому хутко подав охоронець. Увесь зал вибухнув оплесками і криками. Ліза остовпіла від несподіванки та від краси такого жесту, але то ще був не фінал. Угамувавши відвідувачів, Він жестом факіра добув звідкись оксамитову коробочку, а після наступного руху з її середини блиснули коштовними каменями сережки та обручка і завмерли в простягненій до Лізи руці. Він став на одне коліно і привселюдно попросив її вийти за нього заміж.
Ліза здалася, ще не усвідомивши, на щастя чи на біду знову змінила траєкторію свого життя у день, коли їй виповнилося двадцять чотири.
Залишок ночі вони святкували за шикарно накритим столом, пригощаючи всіх, хто підходив привітати її, його, їх.