Дорогою Ліза вловила себе на тому, що думки її, попри зміни на краще, якісь не надто радісні. Не те, що тривожні, а просто взагалі не розфарбовані емоціями. Наче вона просто перегорнула ще одну сторінку свого життя, якось буденно прийнявши зміну статусу найманої обслуги на статус бажаної жінки, а в близькій перспективі дружини багатого мужчини, що ось поруч, за кермом – радіє, домігшись свого, везе її у рідний дім, готовий забезпечити, піклуватися, надати їй небачений раніше рівень життя. Ліза посміхнулась у відповідь на Його задоволений погляд, глибоко зітхнула, вмостилася зручніше на сидінні та заснула.
Він привіз Лізу в свій дім, сказавши, що давно мріяв про таку господиню. Будинок був небідний. Він зі старту розповів Лізі про розклад свого життя, про те, що досі наймав двох людей у допомогу – Марію, місцеву жительку років за п’ятдесят, яка прибирала оселю та готувала їжу, і Браса, хлопця років двадцяти, що виконував обов’язки то садівника, то водія, залежно від потреб господаря. Жінка приходила, поралася по господарству і поверталась до своєї родини, а водій-садівник жив у маленькому охайному будиночку для обслуги, прилаштованому в дворі біля в’їзду на їхню територію. Він був доволі мовчазним, а коли говорив, затинався, від того ніяковів і сердився, тому переважно мовчав і займався справами. Ліза так і не дізналася, чи Брас було справжнє його ім’я, чи такий нікнейм, якими зазвичай прикривається молодь.
Будинок господаря не був панським палацом, але і не стирчав додатковими житловими поверхами на маленькій ділянці. Він був досить широким, навіть розложистим, порівняно з сусідніми будівлями, мав один основний поверх, один мансардний та напівпідвальне приміщення з кухнею, коморою, сауною й великим гаражем, де жили Його забавки – автомобілі та мотоцикл.
Інколи в домі бували гості, інколи залишались ночувати в гостьових кімнатах. Тоді додавалося роботи обслузі та й Лізі також, бо не така вже вона й панна, щоб лишень сидіти й пиляти нігті перед телевізором – назвали господинею, то треба хазяйнувати.
Приїхали подивитися на нову родичку Його сестра з чоловіком та двома дітьми. Було зрозумілим, що великої радості від закордонної невістки-безприданниці у сестри не виникло, але так само Ліза зрозуміла, що права голосу та сестра не має і що Він не збирається її слухати, якби навіть що й казала. Було встановлено дипломатичні стосунки – і годі. А чоловік сестри взагалі більше тинявся по розвагах, ночами пропадав у родичевих клубах, аніж переймався міркуваннями дружини. До того ж ще й кидав недвозначні погляди на молоду невістку. Ліза споглядала збоку модель стосунків цього подружжя, навіть співчувала зовиці, та сподівалася, що в її родині все буде інакше.
Чоловік показав Лізі свої клуби (чи показав там її?). Бо ж, успадкувавши від батька два нічні розважальні заклади, він вдало вів сімейний бізнес, суворо тримав управляючих, ті своєю чергою не панькалися зі штатом, але догоджали клієнтам – і справи йшли добре.
Ліза з цікавістю побувала в обох клубах і навіть познайомилася з «росіянками», якими були дівчата з Прибалтики, з Білорусі, з України й навіть з Молдови та Казахстану, – «екзотичні бомбочки» додавали пікантності та привабливості клубам і підвищували дохід власника.
Направду, нічні клуби не дуже відрізняються один від одного. Точніше, відрізняються в деталях, а по суті являють собою те саме – місце, куди з настанням ночі йдуть чоловіки провести час, купити собі порцію розваг та радощів, підняти настрій, напитися коктейлями, музикою, ароматами, спілкуванням, близькістю молодих і гарних дівчат, що наче підпалює їхні приховані до часу порохові резерви – й от уже вирує настрій, злітає вгору тонус, летять гроші, бризкає шампанське – і ти – ще трохи і бог! Вони приходять підтвердити собі та оточенню, що можуть собі це дозволити, бо вони – мужчини! Мужчини з певним рівнем свободи та статків, і все тут крутитиметься навколо них і для них.
А всередині клубу вирує власне життя – проблеми, інтриги, заробітки, ревнощі, закоханості, хвороби, радощі, сльози, зради, свята, депресії – власне, як і в різних інших колективах, бо люди кругом люди. Вони ходять на роботу, щоб заробити. Їм потрібні гроші на життя. Щоб своєю чергою нести кудись та віддавати за товари чи послуги папірці, легшою чи важчою працею зароблені, вкрадені чи отримані в подарунок від прихильників. Правда, інколи процес заробляння грошей «на життя» і стає тим самим життям, ущент наповненим самим лише «процесом». Бо жити за тим уже й ніколи. Хоча, здається, що ось-ось іще трохи, і он воно – он, попереду! Справжнє, оте саме життя, заради якого…