– Іро… Дякую тобі за все! І тобі, Кірюхо! Я вас люблю! Раптом щось буде треба…
– Добре, сестричко. Ти сама дивись, коли що – звертайся.
Дівчата шморгнули у напівтемряві носами, обійнялися, і Його машина помчала бувалих хостес у клуб (бо ще мали там працювати до ранку), а Ліза повернулася до гостей.
За кілька місяців і направду цукор із «солодких тенет» осипався. Щасливий красень-наречений, вдовольнившись своєю перемогою, звик до молодої дружини і повернувся до старих звичок розгульного холостяцького життя. Він пропадав ночами в клубах, то в своїх, то наїжджаючи гостем у інші, повертався під ранок напідпитку, то машиною, то на мотоциклі, лякаючи сонну Лізу його ревом у дворі й доводячи до відчаю хмільними ароматами та хропінням на подружньому ліжку. До того ж невдовзі після весілля Ліза завагітніла, не дуже добре почувалася, частіше прагнула побути вдома і припускала, що майбутній таточко шаленів від незвичного розкладу життя та від дефіциту адреналіну.
Ще одне неприємне відкриття вразило Лізу. Одного разу вона побачила з вікна, як чоловік розмовляв у дворі з тим самим товстуном із пальчиками-сосисками й масними щоками, який у тому, першому її клубі, з’являвся щовечора та виливав їй душу, пив, тулився до неї, не торкаючись руками, але всіляко показуючи свою стримувану пристрасть і хіть. Це було саме в той час, коли ще майбутній чоловік після перших активних дій у завоюванні Лізиної прихильності зник на тривалий час без пояснень. Не виключено, що знервована і змучена «увагою» того підтоптаного товстуна, невдоволеного дружиною, Ліза відчула різницю, коли її герой несподівано з’явився з букетом, дорогим подарунком, привітаннями та пропозицією руки й серця.
«Невже Він це влаштував тоді навмисне?! Домовився із цим типом, заплатив йому, щоб довів мене до сказу, щоби потім «на білому коні»?! Що ж це за людина – з такими методами?!» – гнівалася Ліза, спостерігаючи через тюлеву штору, як по-дружньому весело спілкувалися чоловіки біля гостьового будиночка.
«Невже вистачить совісті ще й додому його запросити?!» – подумала Ліза.
Але товстун, передавши господарю якісь папери, попрощався і вийшов у хвіртку. Лізі знову стало зле, вона пішла до спальні й уляглася в ліжко. Розмов про побачене вирішила не заводити. Чим вона могла довести свою здогадку? Ходив чоловік, розважався, як і всі інші, що шукали за свої гроші солодкого джему чи гірчички на пісний подружній пиріг.
На додачу до всіх Лізиних проблем хатня помічниця Марія зламала ногу, і всі її обов’язки по кухні та догляду за будинком лягли на плечі молодої дружини. Нової робітниці чоловік наймати не поспішав – це ж вам не холостяцька хата, де немає кому про нього подбати. Не те, щоб Ліза боялася роботи, вона й раніше радо допомагала Марії і навіть не любила, коли та прибирала в їхній спальні, складала чи прала особисті речі – усе це молода дружина помалу робила сама, зберігаючи контроль за «своєю територією». Але територія невдовзі надто розширилася, а сил чомусь було замало. Аналізи показали анемію та нестабільність тиску, Ліза пила якісь пігулки й вітаміни, чоловік усе частіше дратувався, кричав на неї, грюкав дверима і залишав удома саму, хоча загалом був радий перспективі стати татусем.
Десь перед Новим роком, коли минули труднощі перших місяців і організм Лізи здобув рівновагу та звик до нового маленького життя в ньому, вона повеселішала, стала активнішою, і це не пройшло непоміченим. Кілька разів подружжя їздило в невеличкі подорожі по місцевості, Ліза раділа новим враженням, фотографувала краєвиди, тішилася подарунками, які купував їй чоловік у крамничках.
Одного разу Він сказав, що треба, гуляючи, принагідно зробити одну справу – привезти до клубу новеньку, яка переходить до нього на роботу з іншого містечка. Ліза не заперечувала. Тим більше, що та виявилася її землячкою. Поки Ліза чекала на чоловіка, фотографувала чудернацький пам’ятник і намагалася розібрати напис старовинною мовою на камені, Він повернувся до машини не сам. Висока худорлява дівчина, білявка з надто короткою стрижкою, байдужими очима та шиєю, перемотаною чорно-білим шарфом, тримала в руці невеликий наплічник і здавалася невразливою до всього, що відбувалося.
Серце Лізи стислося. «Мабуть, новенька, – подумала вона. – Дикий худий горобчик… Скільки ж їй років?» Вона посміхнулася дівчині, але та у відповідь мовчки кивнула і скривила губи у посмішці, що погано приховувала скепсис.