Усі сіли в машину – подружжя спереду, дівчина ззаду. Ліза, все ж таки радіючи, що зустріла землячку, озирнулась і спитала, як її звуть. Дівчина на мить утупилася сіро-блакитними очима в брунатні очі Лізи, а потім приклала руку до горла, точніше, до шарфа, що був на ньому накручений.
– Це Ліля. Вона застуджена, – пояснив, озирнувшись, чоловік. – Не може говорити, голос пропав.
Ліза співчутливо похитала головою, порадила пити більше гарячого, зітхнула і повернулася обличчям по ходу машини. У цю мить дівчина зиркнула на водія, наче кинула йому в потилицю каменюку. Потім вона підсунула під голову подушечку, що лежала на сидінні, підібгала під себе ноги, скрутилася калачиком і заснула.
Після кількох подорожей, побачивши, що Ліза почувається добре і не проти компанії, чоловік попросив її трохи допомогти в барі одного з клубів, бо захворів другий бармен. Ліза погодилася. Вона і справді трохи засиділася вдома, а як народиться дитина, то буде зовсім прив’язана. Та й багато там дівчат-землячок з колишнього СРСР, можна поспілкуватися. Хоча ставлення до неї вже було не як до своєї – це ж дружина господаря! Хто тихо заздрив, сподіваючись, що й собі колись може так поталанити, хтось «гострив зуба» і готовий був за першої нагоди підставити підніжку, хтось кидав співчутливі погляди. Але те, що її чекало далі, Ліза ніяк не могла передбачити. Невдовзі вона мала працювати до четвертої чи п’ятої ранку в клубі та ще й без зарплатні – бо хто ж платить дружині?!
Привозив її Брас, він же забирав уранці додому геть утомлену жінку, яка падала з ніг, ненадовго засинала, а потім іще мусила поратися по господарству. Вони майже ніколи не розмовляли. Цей хлопець узагалі був доволі мовчазним, наче робот, що виконував свою роботу як належало, та й усе. От до чого він ставився з душею, то це до квітів на клумбах біля будинку, про які охоче дбав. Ліза не раз непомітно спостерігала, як він вицяцьковує їх, пушить їм землю, поливає, чимось обприскує, гладить руками бутони та навіть розмовляє з ними. Здавалося, що до Лізи він також ставився зі співчуттям, але ніколи нічим цього не показував.
Ночами вона позирала з-за барної стійки на веселих гамірливих гостей і на хостес, що їх розважали, на чоловіка, котрий пригощався та вів розмови з клієнтами, загравав із дівчатами, і помітно було, що з деякими з них стосунки були давніми й не лише службовими. Білявка Наташа, танцівниця з Прибалтики, відверто висла на її чоловікові, стервозно відчуваючи свою безкарність. А коли Ліза, не втримавшись, зробила їй зауваження, то винною залишилась вона, а не та шльондра. Чоловік у гніві вихлюпнув на Лізу шампанське з бокалу і велів повертатися в бар. Уражена Ліза вилетіла з клубу, зловила таксі й решту ночі проплакала вдома. Наступні кілька днів чоловік перепрошував і примирявся квітами та подарунками, казав, що хильнув зайвого, погарячкував, і що з Наташею нічого такого, просто Ліза не розуміє жартів… А потім знов умовив її вийти на роботу.
І знову приходив, підтримував компанії, зникав, казав – робота, бо ж мав іще один клуб, але жіноче серце вже наповну відчувало недобре. Ліза гнівалася, то мовчала, то виговорювала Йому вдома, щоб не влаштовувати сімейні сцени на роботі, але отримувала у відповідь лише грубість. Куди подівся той закоханий, що мчав до неї ночами з сусіднього містечка і палав бажанням мати її не за подружку-коханку, а за дружину? Домігся свого й охолов. Але ж навіщо тоді все це було?!
Ліза картала себе за те, що поспішила з оформленням шлюбу, що так швидко завагітніла, що тікати, власне, і нікуди. Якось вона зателефонувала Ірині й проговорила з півгодини. Їй не йшло з голови сказане на весіллі про московську донечку, хотілося розпитати, як вона наважилася тікати від чоловіка, до якої межі терпіла, та, власне, як змогла втекти, ще й з дитиною? Узагалі, Ліза була доволі терплячою. Але у хвилини відчаю за себе не ручалася. Не знала, скільки ще принижень терпітиме за теплий куток у багатому будинку та за зміну статусу з «хостес» на «дружина».
Одного разу в клубі раптом з’явилася з клієнтом Ліля. За своїми переживаннями Ліза якось і забула про цю дівчинку, від якої не почула тоді дорогою в машині жодного слова. Ліля теж її впізнала і кивнула більш приязно, ніж минулого разу. Не те, щоб Лізі хотілося спілкування, на половині терміну вагітності вона страшенно втомлювалась від нічної роботи, ґвалту, диму, стояння на ногах, але чомусь закортіло розпитати, звідки та дівчинка родом та як їй працюється в іншому клубі.
Вибравши вільну хвилину, нові знайомі вийшли до дівочої кімнати та присіли поговорити. Перекинулися загальними фразами про Батьківщину, про погоду і клієнтів, а коли з кімнати вийшла танцівниця, що поправляла макіяж, Ліля тихо та швидко промовила: