– Мене звати Оля, і ні в якому клубі я не працюю. Я живу і «працюю» в борделі твого дорогого чоловіка, куди оці скоти, – вона кивнула на двері, – приходять із клубу. Чи у супроводі ваших дівчат, коли хтось із них хоче підробити, чи просто до нас, тицьнувши пальцем у фото в альбомі чи назвавши чиєсь ім’я.
Ліза відкрила рота та так і завмерла, захлинувшись тим, що хотіла сказати. Вона дивилася широко розплющеними очима на дівчину, майже дівчинку, худеньку, високу, із короткою розтріпаною стрижкою, несхожою на зачіски спокусниць, і її починало помалу трусити. Спочатку засмикалась повіка на лівому оці, потім здригнулися плечі, по стегнах пробігли мурашки, вона сиділа, мов заклякла, а в голові скаженим калейдоскопом понеслися різні події, моменти, стоп-кадри, на які вона свого часу не звертала уваги, а не завадило б.
– Ти давно з дому? – прорипів її здушений голос.
– Без малого рік.
– Скільки ж тобі років?
– Сімнадцять, – прошепотіла Оля, сторожко глянувши на двері.
– Але… але як же?! – Ліза ще більше округлила очі, а потім примружила їх, задавивши повіками сльози, що були готові викотитися назовні.
Вона прикусила нижню губу і завмерла в кріслі, тримаючи руку на животі. І раптом там, усередині, щось ворухнулося, трохи сильніше, ніж було вже кілька разів нею помічено. Жінка хапнула повітря, стривожено глянула на Олю і поклала другу руку на живіт.
– Скоро тобі? – сама ледве стримуючи сльози, спитала дівчина.
– Та ще чотири місяці.
– То що ж він, падло, тебе тут припахує ночами?! Багатій грьобаний! Хай би вже нас мучив – то ми тут товар, а ти ж, наче, дружина…
Почувши кроки за дверима, Оля одним стрибком опинилася біля дзеркала і почала фарбувати губи, а Ліза так і залишилася в кріслі з двома руками на вже добре помітному животі.
– Лілько, тебе клієнт уже шукає, – мовила одна з дівчат, зазирнувши в кімнату, – сердиться, каже, навіщо було до клубу проситися, щоб він тут сам сидів? Вигулює тебе, то й вигулюйся на всі гроші! Іди розкрути його, хай замовляє побільше! Не в кіно прийшов!
Оля вийшла, а дівчина пройшлася кімнатою, взялася за цигарки, потім глянула на втомлену вагітну господареву дружину, зітхнула та пішла на перекур в інше місце.
Лізі голова йшла обертом. Наче полуда спала з її очей, і все тепер виглядало інакше. Той клуб, куди вона влаштувалася через знайомих її туристичного шефа, дійсно був нічним розважальним закладом. Звісно, ніякої престижності в роботі дівчат-хостес не було, але й до інтиму їх ніхто не змушував, хіба що котрась сама була готова до пригод та «приробітків» з окремими гостями, з якими складалися стосунки. А що ж тоді це?! Де вона працює на свого чудового багатого чоловіка, який тримає аж два нічні заклади?! А десь на півдорозі між ними є бордель, що так само належить її чоловікові, і тягнуться туди хтиві мужчини, розігріті в клубі дівчатами, щоб добрати еротичних вражень там, де їм не мають права відмовити…
Ліза з останніх сил працювала тієї ночі, їй не стоялося на ногах, хотілося сісти, лягти, впасти, згорнутися калачиком, заритися кудись, як їжак в осіннє листя, і завмерти, заснути, нічого не чути й не бачити. А потім прокинутись і… щоб усе було по-старому, як колись – Київ, мама, тато і вона, ще маленька…
Раптом хтось стукнув долонею по стільниці її бару.
– Господинечко! Ми вже вас покидаємо! – голосно і нетверезо промовила Оля, тобто Ліля. – Ось вам від мого друга подарунок! Їжте, землячко, в них багато вітамінів! – і вона простягнула гілку дрібненьких жовтих бананів.
Ліза, мов в уповільненому кіно, подалася всім тілом до цієї білявої дівчинки з недоречно яскравою помадою на губах, вловила нервовий блиск її сіро-блакитних очей і раптом усвідомила, що дівчинка звернулася до неї українською.
– Дякую, – відповіла вона також доволі голосно і взяла дарунок.
Ліза хотіла сказати щось іще, але їхній діалог не надто зрозумілою мовою дівчатам з «наших країв» привабив доволі багато уваги, і вона лише додала, люб’язно посміхнувшись:
– Приходьте ще!
Оля нетверезо кивнула і, підхоплена за талію своїм несподівано щедрим «другом», попливла до виходу.
Уже в машині, коли Ліза їхала додому, витягнувшись на задньому сидінні, вона відчула голод і згадала про подарунок. Вона дістала з пакета гілку дрібних бананчиків, відломила один і почала чистити. І раптом серце калатнуло їй у грудях і, здалося, поповзло до горла.