– Ну то що? Так і будемо пити пиво та дивитись на ті ключі весь вікенд? Чи, може, щось придумаємо? Бо не щодня ж такі дива трапляються, га? Може, розіграємо когось із знайомих чи собі якось адреналіну додамо? – В очах його застрибали бісики, і Ігор упізнав того самого шкільного товариша Льовушку, на вигляд інтелігентного й тихого, але схильного до авантюризму і здатного підбити інших на якісь «подвиги».
Пацани – вони і є пацани, у будь-якому віці. Ігор зняв з кілечка свій ключик, додав до нього новий блискучий, потрусив обидва в долонях і, розділивши їх по одному, простягнув до товариша два кулаки:
– Вибирай, який твій! – примружився він, усміхнувшись кутиком рота. – Зіграємо в «російську рулетку»!
– Цей! – азартно вказав Льовушка на лівий кулак, прийнявши гру й не дуже розуміючи, до чого тут «російська рулетка», ключі ж бо не заряджені…
А Ігор, узявши гріх на душу, промовчав про можливі наслідки. Адже шанси їхні були рівними – п’ятдесят на п’ятдесят.
4
Суботній вечір. Кінець травня. Уже почався дачний сезон, і кількість автівок на парковках перед будинками у вихідні меншає – городяни тягнуться з міста на природу, до своїх шести чи більше соток, де кожен творить власний маленький рай відповідно до свого смаку, сил та гаманця. Масова втеча городян починається ще в п’ятницю. Недарма цей день тижня в період дачного сезону називають «Днем визволення Києва».
Будинок, якому ще немає десяти років, вважається новим. Тим більше, коли він – із пристойними чистими під’їздами та двома ліфтами в кожному – пасажирським та вдвічі більшим вантажним. Правда, консьєржів немає – на вхідних дверях кодові замки.
Починає сутеніти, аромат бузку лине з палісадників. На сходи двох сусідніх під’їздів синхронно ступають дві особи – високий темноволосий чоловік та середнього зросту жінка, володарка пишного волосся цегляного кольору з темнішими пасмами, що спадають із маківки на лоб, на плечі та спину. Ця зачіска нагадує гриву левиці. Чи, точніше, лева, бо левиці гриви не мають. Одягнена жінка в джинси та яскраву широку блузу, на обличчі не дуже доречні темні окуляри. Знаходячись на відстані метрів у двадцять одне від одного, вони на мить зустрічаються поглядами і синхронно простягають руки до кодових замків на металевих дверях під’їздів. Так само одночасно двері відчиняються, і люди проходять до сусідніх під’їздів, іще раз перекинувшись поглядами.
Жінка з розкішним волоссям, не знімаючи окулярів, стоїть біля дверей ліфта, дослухається, коли ж той спуститься на її виклик. Будинок високий, ліфт десь тихенько гарчить, цифри на стіні показують, що першим спускається вантажний.
Тим часом знову відчиняються двері під’їзду і з вулиці заходить молода жінка з дитиною на руках. Дами стримано оглядають одна одну та мовчки кивають. Трирічна дівчинка спить на руках у стрункої білявки, яка для мами наче замолода, а для сестри надто доросла.
Відкриваються двері вантажного ліфта. «Левиця» пропускає вперед білявку з дитиною та завбачливо питає тихим грудним голосом:
– Вам який?
Дівчина якусь мить дивиться на незнайомку в темних окулярах і так само тихо відповідає:
– Дев’ятий.
Жінка мовчки натискає кнопку, двері зачиняються, ліфт рушає, а дівчина зручніше перехоплює дитину та поправляє перекинутий через плече пасок своєї сумки-торби. Якийсь час вони їдуть мовчки, не дивлячись одна на одну, тримаючи дистанцію. Дівчина стежить очима за мигтінням номерів поверхів на горизонтальній панелі над дверима, а жінка розглядає вертикальні ряди кнопок, цифри на яких уже не дуже помітні, тому хтось надписав їх чорним маркером на панелі. Інших написів та малюнків у ліфті немає, тож особливо розглядати нічого.
Раптом ліфт здригається та завмирає. Дитина стогне вві сні, жінки озираються одна на одну – в очах у білявки спалахує тривога, а її попутниця й досі прикриває свої емоції окулярами.
– Приїхали! – каже руда.
– От блін! – відповідає білявка, тріпнувши русявим прямим волоссям, і притуляється до стіни ліфта.
Натиснувши кнопку виклику ліфта, високий чоловік чекав на нього, дещо напружено розглядаючи поверх, ряди вузьких поштових скриньок, броньовані двері квартир. Першим зупинився пасажирський ліфт. Разом із потоком світла з нього вийшла ефектна молода жінка, вивезла за довгу ручку невелику дорожню валізу на коліщатах, глянула дещо зверхньо на чоловіка і зробила крок до виходу. Той провів її поглядом цінувальника жіночої краси і відзначив недовге, десь до плечей, волосся кольору свіжого каштану, який щойно в оболонці зеленого їжака впав з дерева, розколов її і блиснув гладеньким брунатним боком.