Чому вона обрала Лізу? Може, в ту першу зустріч у машині, коли везли її мовчки на наступне місце «роботи та проживання», проти всіх упереджень, господарева дружина видалася їй щирою та людяною. Є речі, які не можна пояснити словами. Відчулося. Прочиталося намученою Ольчиною душею щось справжнє та людське в тій жінці.
А потім чула плітки між дівчатами в борделі про молоду дружину. Одні казали, що надто пихата, голову тримає гордовито, інші навпаки, що надто наївна, не бачить, що її чоловік спить із ким хоче, не дуже й криючись, іще інші – що про все та Ліза в курсі, але закриває очі, бо знала, за кого йшла і за що має терпіти. Потім почали обговорювати її вагітність, роботу в барі, ставлення до неї чоловіка – обсмоктували поміж інших новин і це. Оля слухала і наче назбирувала в голові інформацію, але не вірила, що та жінка, землячка, яка так щиро звернулася до неї в машині, коли Він суворо велів їй мовчати, навіть нап’яв шарф на шию, взагалі багато знала про розгалужений бізнес чоловіка.
Чимало страшного пережила Оля в чужій країні з того моменту, як загарчав за парканом автомобіль, на якому втекла, продавши її в рабство, землячка Олександра. І бита була, і голодом морена, і ґвалтована. І сама билася, пручалася, кусалась і навіть у клоччя різала собі коси чужими манікюрними ножицями, щоб не бачили в ній більше жінку, гарну екзотичну білявку. І знову була бита ще й за це, і стрижена якимось цирульником мало не під хлопчика, але, на диво, ця її відмінність від інших дівчат збуджувала деяких клієнтів чи не дужче за пишні шевелюри. Не раз і сама вмерти хотіла, і повбивати тих нелюдів, котрі заробляли гроші, здаючи дівчат в оренду іншим свиням, що купляли їхнє «кохання» на якусь годину.
Але, мабуть, надто важко людині себе вбити. Вбудовано в ній якийсь механізм на виживання. Спробуй-но втопися просто так?! Хіба що камінь на шию чи жорно важенне, що перетягне нестримну рефлекторну жагу твоєї плоті вдихнути ще раз, навіть коли дух твій уже підірвано і жити, начебто, немає причин.
Оля не змирилася. Вона просто затихла. Угамувалась її скажена ненависть до «господарів» і до «гостей», переплавилася на тиху лють, іскра якої жевріла в нетрях її єства та інколи спалахувала на денцях сталевих дівочих очей, попри усмішку на обличчі. Вона вирішила будь-що жити, коли побачила мертвою Дарину, ту дівчину, з якою вони прилетіли разом із Олександрою. Як уже в тієї все починалося, Оля не знала, бо коли вони за іронією долі через якийсь час опинилися в одному «закладі», Дарина її не впізнала чи не схотіла впізнати. Вона взагалі поводилася доволі дивно – автоматично, байдуже виконувала що наказували, йшла «в номери» з ким посилали, а коли сварили її, що невесела і клієнти скаржаться, починала слухняно посміхатися – була, як зомбі.
Її смерть уразила всіх, як грім серед ясного неба. Тиха, покірна, небунтівна Дарина, ні з ким не подружившись, але й не посварившись, змирилась, здавалося б, з таким існуванням, та однієї ночі раптом повісилась у вбиральні.
Коли вранці виносили її тіло, накрите простирадлом, зсунувся край сіруватої тканини, і Оля на все життя запам’ятала страшне посиніле обличчя дівчини й висунутий, прикушений щелепами, темний язик.
Оля вирішила жити. Але якась пружина, скрутившись усередині неї, чекала свого часу.
Коли господаря не бувало вдома, Ліза з Олею пошепки коротко розповідали одна одній свої історії. Ліза обіймала дівчину, гладила її коротке волосся та плакала. Усе, колись читане нею та чуте від дівчат хостес, видалося кіношним і блідим порівняно з короткими та разючими історіями з Олиного життя. І не вірилося, що цій дівчині лише сімнадцять років. Плакала Ліза і по-сестринськи, і по-материнськи, жаліючи цю колись довірливу дівчинку з такою поламаною долею та зболілою душею. Адже тіло, то лише тіло…
Ліза розуміла, що її тутешнє існування та ситуація, що здавалася нестерпною, не йде ні в яке порівняння з безвихіддю Олі. А ще розуміла, що не має наміру лишитися тут з дитиною назавжди, сито й принижено жити на чоловікові гроші, на його капітал, здобутий такою ціною. Так і не давши собі чесної відповіді, чи було з самого початку її почуття до Нього коханням, а чи відповіддю на його ставлення та способом припинити ті хостес-заробітки, Ліза вже надто тверезо усвідомлювала, що тепер ні кохання, ні поваги до чоловіка не почувала. Було здивування, ненависть і страх. Страх не лише за себе, а тепер ще й за Олю та за ненароджену дитину, які могли б назавжди залишитися тут, якби Ліза припустилася похибки в своєму плані. Тому поспішати було небезпечно, треба було продумати все до дрібниць, а головне – роздобути Олин паспорт. Але й тягнути неможливо. Ліза вирішила будь-що тікати до народження дитини.