– Та й тобі веселіше, мабуть, поки дружина вагітна, – реготнув Серж.
– Та ні, не на мій смак, – махнув рукою співрозмовник, – я кістлявих дівчат «а ля хлопчик» не люблю, мені хочеться смачного тіла.
– Ну-ну, – багатозначно відповів гість і знову затягнувся димом сигари.
Тієї ночі Оля з Брасом домовилися прогулятися містечком. Власне, Оля ще жодного разу не виходила з двору. Кам’яний паркан, з одного боку, символізував певну обмеженість її світу, з другого – був її тимчасовим захистом від остогидлого колишнього життя. Не те, щоб їй заборонялося виходити, але у неї і бажання на те ніколи не було. Брас сказав, що має сьогодні вихідний, господар з гостем гуляли без нього.
Замислившись над несподіваною пропозицією прогулятися вночі, Оля повагалась, але потім махнула рукою – що вже їй втрачати?! Перед виходом вона повідомила про це Лізу, а господаря з гостем і вдома вже не було – вони завіялися десь по клубах, а коли хазяїн повернеться, то навряд чи шукатиме хатню робітницю.
Вони по-дружньому блукали маленькими вуличками, розмовляючи жестами, якимись уривками фраз, але щось-таки розуміли і нерідко сміялися. Давно, а може й ніколи, Олі не було так легко і затишно з особою чоловічої статі, бо тій особі було від неї нічого не треба, вони йшли, говорили чи мовчали, навіть не тримаючись за руки, показували одне одному то цікавий будинок, то зірки на небі, то повновидий місяць, а то дивної форми старезне дерево.
Утомлена довгим днем та прогулянкою, молодь повернулася додому. Ледве за ними зачинилася хвіртка хазяйської огорожі, ззовні загарчала машина – господар з гостем теж повернулися. Оля не встигла чкурнути в дім, та й не мала наміру ховатися. Гість, підтримуючи добряче нетверезого господаря, повів його в будинок. Він озирнувся на Олю з Брасом, велів чекати тут і зник за дверима.
За дві хвилини Серж повернувся, підійшов до гостьового будиночка біля паркану. Також підпитий, але не втрачаючи контролю, він поклав Брасові в руку сто доларів і велів піти в ресторан на площі та принести вина та кілька видів їхнього фірмового сиру.
– А ти допоможеш накрити стіл на терасі! – звернувся він до Олі.
Брас повільно пішов до хвіртки, нерішуче озирнувся звідти, але гість гримнув на нього:
– Цігель-цігель! Ай лю-лю! – І ляснув у долоні.
40
Коли Брас вийшов з ресторанчика вже з пакунком, десь трохи вище його шлунка тріпотіло тривожне передчуття небезпеки. Він рушив у бік дому, але раптом почув тихий свист. Так свистять жінки чи дівчата, склавши губи трубочкою. Хлопці свистять голосно та енергійно – чи то вклавши до рота пальці, чи хитро підгорнувши язика. Почутий звук був суто дівочим.
І правда, трохи позаду на парапеті біля зачиненої булочної сиділа дівчинка-підліток років тринадцяти, вдягнена в джинси, футболку та з блайзером на голові, з-під якого вибивалися світлі кучері. Вигляд вона мала доволі дивний, якщо взяти до уваги другу годину ночі, коли нормальні діти вже давно сплять вдома.
«Може, з туристів? Чимось схожа на заїжджих скаутів», – подумав Брас.
– Т-ти щось хо-хотіла? – затинаючись, спитав він.
– Можу поворожити, – нахиливши голову набік, відповіла дівчинка без найменшого акценту.
– Клас-сний вибрала час, т-та й місце, – знизав плечима Брас.
– То що? – уважно дивилась на нього дівчинка, а він так само приглядався до неї.
– Д-д-дорого береш?
– Два долари, – без емоцій відповіла дівчинка.
– П-прийнятна ці-ціна, – посміхнувся Брас, – та я по-поспішаю.
– Два слова можуть змінити долю, – спокійно відповіла дівчинка.
Брас витяг з кишені здачу, що отримав у ресторані, знайшов дві однодоларові купюри та простягнув дівчинці. «А чому вона назвала ціну в доларах? – подумав хлопець. – Наче знала, що саме їх і маю. Дивна».
Узявши гроші, дівчинка безпристрасно поклала їх до кишені штанів і сказала:
– Якісь ключі з собою маєш?
Здивований Брас добув з кишені ключ від хазяйської машини з електронним брелочком-блокувальником дверей та двигуна. Він показав це дівчинці, уже сердитий на себе за те, що гайнує тут час на дурню.
Дівчинка уважно вдивилася в ключ.
– Можеш за допомогою цього ключа змінити своє життя. Чи не тільки своє.
– Як це? – здивувався хлопець.
– Він може чотири рази відчинити будь-які двері.
– Ключ від м-ма-машини?! Ну і ж-жарти у тебе глупої н-ночі! – махнув на неї рукою Брас, розвернувся і швидкими кроками пішов додому.
– Ну, як знаєш, – доволі байдуже промовила дівчинка і взялася возити передком кросівка по піску біля парапету.