Але, на мій подив, я просто сказав:
— Лори немає вдома, але якщо хочеш, можеш зайти. Я Річард, її хлопець.
— Думаю, що… — почав він, знову зітхнув, оглянувся, — вже сутеніло — а потім зайшов, струсивши на килимок сніг із черевиків.
Він зупинився посеред вітальні.
— Гарне місце, — сказав він.
— Кави?
— Ні, дякую. Не заперечуєш, якщо я закурю?
— Ми не палимо всередині, але можемо вийти у двір. Я й сам не проти покурити.
Я відчинив скляні двері, і він пішов за мною на вулицю, порпаючись у кишенях у пошуках цигарки. Нарешті він витягнув зім’яту пачку «Лакі страйк», вийняв сигарету і нахилився, щоб прикурити її.
— Хлопче, — сказав я, — Лора розповідала мені про тебе.
Він подивився на мене якось стримано.
— Гадаю, що так.
— Вона розповіла мені про ваші стосунки і скаржилася, що ти її переслідуєш. Я знаю, ти приходив сюди кілька днів тому, коли мене не було вдома.
— Це неправда, — сказав він обачно.
Він так глибоко затягувався цигаркою, що майже докурив її за чотири чи п’ять затяжок. Його руки видалися мені неприродно білими, з довгими, тонкими, наче восковими, пальцями.
— І я знаю, що ви були разом у Нью-Йорку, — додав я, але він похитав головою.
— Гадаю, це якась помилка, тому що ми ніколи не були разом у Нью-Йорку. Сказати чесно, я не потрапляв туди з минулого літа. Я не спілкуюся зі своїми предками й тепер мушу сам дбати про себе. Два місяці я був у Європі.
Коли він це сказав, то дивився мені в очі. Його голос був таким самим нейтральним, наче він розповідав про очевидні речі, такі самі очевидні, як і те, що земля не плоска.
Раптом до мене дійшло, що він казав правду, а Лора брехала. Мене знудило, і я загасив цигарку.
— Я краще піду, — сказав він, дивлячись у бік кухні.
— Може, так буде краще, — сказав я, розуміючи, що не готовий до приниження, щоби витягувати з нього інформацію, хоча й була спокуса це зробити.
Я провів його до вхідних дверей. На порозі він зупинився і сказав:
— Мені дуже прикро. Гадаю, у цьому є і моя провина. Я впевнений, що це просто непорозуміння.
Я збрехав йому, сказавши, що теж так думаю. Ми попрощалися, і я зачинив за ним двері.
Я одразу вийшов у задній двір, де, не відчуваючи холоду і не уявляючи нічого, окрім обличчя Лори, коли вона говорила мені всю цю брехню, одна за одною викурив кілька цигарок. Не знаю, чому, але я згадав один із перших вечорів, що ми провели як коханці, коли обоє сиділи на дивані, і я пробігав пальцями по її волоссю, дивуючись, наскільки м’яким воно було. Тепер я кипів зі злості й думав про те, як дізнатися, де живе Сара.
Утім, насправді Лора пішла в будинок Вайдера і розповідь те, що вона деінде, — це просто ще одна брехня.
Однак вона не взяла ключів від будинку професора. Я знайшов їх на серванті й поклав у кишеню ще до того, як Тімоті Сандерз подзвонив у двері. Не знаю, чому, але я був твердо переконаний у тому, що вона з Вайдером, і коли я піду туди, то знайду їх разом. І все, абсолютно все — це одна величезна брехня, і мене використали для якоїсь певної мети, мені так і не вдалося докопатися для якої. Можливо, я просто жертва збоченого, мерзенного експерименту, що вона приготувала зі своїм професором.
Можливо, весь цей час вони з мене сміялися, коли вивчали мене, як якусь нетямущу морську свинку. Може, справа з бібліотекою — ще одна брехня, привід, щоб утримати мене там із якоїсь збоченої причини. Раптом я побачив всю цю історію в іншому світлі. Мабуть, я був сліпий, не зрозумів: усе, що вона колись казала мені, виявилося брехнею, і вона навіть не доклала жодних особливих зусиль, щоб це скидалося на правду.
Я повернувся всередину і викликав таксі. Тоді поїхав у будинок професора, у той час як снігопад ставав дедалі сильнішим.
Частковий рукопис скінчився. Я зібрав сторінки і поклав їх на журнальний столик. Годинник на стіні показував 1:46 ранку. Я читав безперервно понад дві години.
Чим була книжка Річарда Флінна?
Це було запізніле зізнання? Невже я дізнаюся, що саме він убив Вайдера і зміг скинути з себе підозри поліції, а тепер вирішив зізнатися? В онлайн-заявці, яку він відправив разом зі своїм запитом, указано, що рукопис має 78 000 слів. Щось важливе трапилося після вбивства, оскільки саме вбивство сталося не в кінці книги, а в її перших розділах.
Частково я втратив хронологію подій, але здавалося, що фрагмент, навмисно чи ні, обірвався тоді, коли Флінн вирушив у будинок професора, переконаний, що Лора брехала йому про все, навіть про істинну природу їхніх стосунків, у ту саму ніч, коли чоловіка вбили. Навіть якщо Флінн не робив цього, у вечір убивства він однозначно був у будинку Вайдера. Він застав їх разом? Це був злочин на ґрунті пристрасті?