Чи, можливо, він не вбивав його, але через стільки років прийшов, щоб розкрити таємницю, і рукопис мав викрити справжнього злочинця, хто б це не був. Лора Бейнз?
Я сказав собі: немає сенсу захоплюватися цією справою, тим більше, що незабаром про все дізнаюся від самого автора. Я вирішив попросити Флінна надіслати мені повний рукопис, допив каву і ліг спати. Детективи користувалися популярністю, особливо добре написані детективи про незвичайні та загадкові випадки. Свого часу Вайдер був знаменитістю, до того ж, за інформацією з «Ґуґл», він досі вважався важливою фігурою в історії американської психології, а Флінн написав плавну, захопливу історію. Тому я був майже впевнений, що це хороший здобуток, за який видавець буде готовий підписати солідний чек.
Однак, на жаль, усе склалося не так, як я хотів. Наступного ранку дорогою на роботу я послав Річарду Флінну електронного листа зі своєї особистої адреси. Того дня він не відповів мені, але я подумав, що він скористався довшими вихідними у зв’язку з Днем Мартіна Лютера і поїхав у коротку відпустку, отож не перевіряв своєї пошти.
Коли через два чи три дні відповіді так і не надійшло, я зателефонував на номер мобільного, який він указав у своєму листі. Мене переадресували на автовідповідач, але я не зміг залишити йому повідомлення, оскільки голосова пошта переповнилася.
Минуло ще кілька днів, а відповіді не надходило, і після декількох спроб додзвонитися йому на телефон, який чомусь вимкнули, я вирішив піти за адресою, яку він указав у листі, недалеко від Пенсильванського вокзалу. Це була незвичайна ситуація — маю на увазі пошуки автора — але іноді, якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори.
Квартира розташовувалася на другому поверсі будинку на сході 33-ї вулиці.
Я подзвонив у домофон, і мені відповів жіночий голос. Я відрекомендувався як Пітер Кац і сказав, що шукаю Річарда Флінна. Жінка коротко відповіла мені, що містера Флінна нема. Я пояснив, що є літературним агентом, і сказав їй, для чого прийшов.
Якусь мить вона вагалася, а потім домофон задзижчав і двері відчинилися. Я піднявся ліфтом на другий поверх. Вона вже стояла у дверях квартири і назвалася Данною Олсен.
Міс Олсен мала близько сорока років, її непримітне обличчя було з таких, які забуваєш одразу після зустрічі. Вона була у блакитному халаті і мала чорне волосся, очевидно, фарбоване, і зачесане назад пластиковим обручем.
Я залишив своє пальто на вішаку в передпокої й зайшов у невелику, але дуже охайну вітальню. Сів на оббитий шкірою диван. Колір килимів та гардин і різні дрібнички, розкидані повсюди, вказували на те, що квартира належала не парі, а незаміжній жінці.
Коли я знову розповів їй свою історію, вона глибоко вдихнула і швидко заговорила.
— П’ять днів тому Річарда забрали до лікарні Всіх Святих. Минулого року йому діагностували рак легенів, це була третя стадія захворювання, тому оперувати вже не могли й довелося почати хіміотерапію. Деякий час він позитивно реагував на лікування, але два тижні тому захворів на запаленням легенів і його стан різко погіршився. Лікарі дають небагато шансів.
Я промовив безглузді банальні слова, які слід сказати в таких ситуаціях. Вона сказала, що в місті в неї немає родичів. Вона була звідкись із Алабами і кілька років тому на семінарі з маркетингу зустріла Річарда. Деякий час вони переписувалися, їздили на екскурсію в Ґранд- Каньйон, а потім він наполіг жити разом, тож вона переїхала в Нью-Йорк. Данна зізналася мені, що місто їй не подобається, а робота, яку вона знайшла в рекламному агентстві, була гіршою, аніж рівень її підготовки. І працювала там тільки заради Річарда. Якщо вона втратить свого Річарда, то повернеться додому.
Кілька хвилин жінка плакала, тихо, без ридань, витираючи очі й ніс паперовою серветкою, яку дістала з коробки на кавовому столику. Коли вона заспокоїлася, то наполягла, що зробить мені горнятко чаю, і попросила розповісти їй про рукопис. Вона, здавалося, не знала, що її співмешканець написав книгу про своє минуле. Вона пішла на кухню, зробила чай і принесла його на таці разом із горнятами і цукерницею.
Я розказав їй, про що йдеться в тій частині, яку отримав електронною поштою. У мене була копія листа, яку я показав їй, і вона уважно його прочитала. Данна дедалі більше дивувалася.