Він вивільнив величезне тіло між стільцем та столом і пішов до вбиральні. Я почувався втомленим і попросив офіціантку принести ще кави. Наливаючи, вона всміхнулася. На бейджику було написано ім’я Елліс, і на вигляд їй було стільки років, як моєму синові. Я глипнув на настінний годинник у формі черепашки ніндзя — все ще залишалося багато часу.
— Як я казав, — продовжив Метт після того, як знову сів до столу й офіціантка налила йому ще одну чашку кави, — Споелу спало на думку переконати того хлопця з Каліфорнії, що все почалося з якогось божевілля, яке чинив із ним колись професор Вайдер.
— Ти маєш на увазі, він каже, що убив Вайдера, але звинувачувати в цьому треба жертву?
— Ну, це трохи складно. Як я говорив, у двадцять років Споел посварився з якимись хлопцями, украв у одного з них готівку і дуже сильно його побив. Адвокат попросив психіатричну експертизу, яку зробив Вайдер. Споела визнали неспроможним постати перед судом і запроторили до лікарні. Адвокат запевнив, що через два чи три місяці він попросить Вайдера протестувати повторно і доб’ється звільнення. Але Споела закрили на два роки, тому що Вайдер виступив проти.
— Я нещодавно переглянув справу, після того, як зі мною зв’язався репортер. Таку версію я припускав раніше. Але ім’я Френка Споела там не з’являлося.
— Хтозна, можливо, через те, що він був тоді лише дрібним шахраєм, двадцятиоднорічним малим? Ти не думав, ніби він важливий. Але він тобі розкаже, що там було. Мені абсолютно байдуже, які історії розказують такі ідіоти, як він. Хай там як, а я радий, що ти приїхав. Ти залишишся в нас ночувати?
— У мене вдома саме ремонт, і я хочу закінчити його до початку дощів. Іншим разом, друже. Ходімо, еге ж?
— У нас багато часу, розслабся. У цей час на трасі І-55 машин небагато. Десь піде півтори години, щоб дістатися туди. — Він глибоко зітхнув. — Споел скаржиться на те, що його відіслали в дурку, коли він був при повному розумі, але зазвичай усе навпаки. Чи ти знав, що третина хлопців за ґратами в в’язницях суворого режиму трохи несповна розуму? Два місяці тому я потрапив у Чикаго на тренувальну сесію зі злочинності. Там були різні аси з агентств у Вашингтоні. Очевидно, що після двох десятиліть, коли злочинність дещо втихомирилася, ми розпочали протилежний цикл. Відколи психіатричні лікарні стали переповнені, цілковитий псих має шанси бути кинутим до в’язниці до звичайних ув’язнених. І люди такі, як я, хто охороняє їх, мусять мати справу з такими екземплярами, як цей, практично щодня.
Він кинув погляд на годинник.
— Час сідлати коней!
Коли ми їхали дорогою міжштатного сполучення, я задумався про Френка Споела, чию справу вивчив, перш ніж вирушити в Сент-Луїс. Він був одним із найнебезпечніших убивць у камері смертників. Він убив семеро людей — вісім, якщо правда те, що він убив Вайдера, — у трьох штатах. Він також скоїв чотири зґвалтування та численні пограбування. Його останніми двома жертвами були жінка тридцяти п’яти років та її донька дванадцяти років. Чому він це зробив? За його словами, жінка заховала від нього готівку. Споел підчепив її в барі двома місяцями раніше, й вони жили разом у трейлері біля річки.
Як сказав Метт, слідчі трохи пізніше виявили, що Френк Споел скоїв своє перше відоме вбивство 1988 року, коли йому було лише двадцять три роки. Він народився і виріс у окрузі Берґен, Нью-Джерсі, й здійснив перший серйозний злочин у двадцять один рік. Через два роки його випустили з психіатричної лікарні, і він вирушив у Мідвест, де якийсь час працював на різних роботах. Його першою жертвою був сімдесятичотирирічний старий із округу Керролл, Міссурі, який підвозив Споела у своїй вантажівці по шосе 65. Пограбування? Кілька баксів, старий шкіряний піджак і пара черевиків, які йому підійшли.