Мій літературний агент, Марілія Саввідес з «Пітерс, Фрайзер + Дюнлоп», не тільки виловила мою історію з купи рукописів у найкоротші терміни, а й допомогла мені ще раз відшліфувати рукопис, чудово з цим упоравшись. Спасибі за все, Маріліє.
Франческа Патак із «Сенчирі» та Меґан Рейд із «Емілі Бестлер Букс» редагували текст — процес, який пройшов надзвичайно органічно та приємно. Працювати з ними було привілеєм. Я також дуже вдячний чудовій команді «Пінґвін Рендом Гауз» із Великобританії та «Саймон енд Шустер» із США. Франческо і Меґан, я також дякую вам за всі ваші мудрі пропозиції — вони збагатили рукопис і зробили його блискучим.
Рейчел Міллс, Александра Кліфф і Ребекка Веармаут продали книжку по всьому світу всього за кілька тижнів, і яким незабутнім святом став для нас цей час! Дякую, леді.
Мій добрий друг Алістер Ян Блайт допоміг мені пуститися в плавання бурхливими водами англійської мови, не потопивши себе, а це було нелегким завданням. Спасибі, чоловіче.
Найважливішу особу я залишив насамкінець. Це моя дружина, Мікаела, якій фактично і присвячена ця книжка. Якби не її довіра до мене, я б, імовірно, давно відмовився від літератури. Вона завжди нагадувала мені, хто я та до якого світу насправді належу.
І мої заключні слова вдячності тобі, читачу, який вибрав цю книжку серед багатьох інших. Тепер, як казав Цицерон, діти більше не слухаються своїх батьків, і всі пишуть книжки.
Від автора
Шановний читачу!
Я народився в сім’ї румунського, угорського та німецького походження й виріс у Феґераші, невеликому містечку на півдні Трансільванії, у Румунії. Я пишу різні історії приблизно з десяти років, хоча й багато чого перепробував, перш ніж три роки тому прийняв рішення все покинути і стати професійним письменником.
Я опублікував своє перше оповідання 1989 року, а перший роман «Бійня» — двома роками пізніше. Роман мав величезний успіх у той час, понад 100 000 екземплярів було продано менше ніж за рік. Через кілька місяців за ним слідував інший бестселер «Командо для генерала» — політичний трилер, дія якого відбувалася в Італії. Я опублікував п’ятнадцять книжок, перш ніж покинув Румунію та оселився за кордоном чотири роки тому.
Ця книжка — перший мій роман, написаний англійською мовою, чернетку я написав у період із лютого по травень 2014 року. Я відшліфовував рукопис чотири або п’ять разів, перш ніж відправити його до десятка літературних агентів, що відмовили мені, не пояснивши причини. Я ще двічі відшліфовував його і вирішив продати невеличкому видавництву.
Роберт Пітт, засновник і керівник «Голленд Гауз Бук» у Ньюбері, відгукнувся дуже швидко, повідомивши, що моя книжка йому сподобалася, але нам треба зустрітися та поговорити, перш ніж укладати угоду. Ми зустрілися через два тижні, і за кавою він сказав мені, що книжка, можливо, занадто хороша для його друкарні — він не міг собі дозволити заплатити аванс, наклад буде скромним і т. д. Я поцікавився, чи не жартує він зі мною. Своєю чергою, Роберт запитав, чому я не надіслав рукопис літературним агентам. Я відповів, що надсилав, але мені постійно відмовляли. Він переконав мене спробувати ще раз.
Це було в четвер. Уже наступного дня я надіслав рукопис ще трьом британським агентам, одна з них, Марілія Саввідес із «Пітерс, Фрайзер + Дюнлоп». Двома днями пізніше вона попросила весь рукопис, а через три дні зателефонувала і запропонувала представляти мене.
Я зустрів Марілію, і вона сказала, що цей твір стане сенсацією. Звісно, я був на сьомому небі від щастя, але з дрібкою скептицизму. Та вона мала рацію, і менш ніж через тиждень ми отримали надзвичайні пропозиції від понад десяти країн. Я більше не був налаштований скептично, але трохи боявся, тому що все розгорталося надто швидко. Нехай благословить вас Господь, Роберте Пітт, за чесність і доброту! На цей момент права на рукопис купили більше ніж тридцять країн.
Ідея цієї книжки почала проростати три роки тому, коли ми говорили з мамою і старшим братом, які відвідали мене в Редінґу, де я жив у той час. Я сказав їм, що пригадав похорон місцевого футболіста, який загинув юним у автомобільній аварії, коли я був дитиною. Вони сказали, що я був зовсім малюк у той час, тому не міг перебувати там, на кладовищі, разом із ними. Я наполягав, кажучи, ніби можу згадати навіть таке, що труна була відкрита, а на грудях покійного лежав м’яч. Вони підтвердили: так і було, але я, напевно, чув це від них або від батька, оскільки вони усі ходили на похорон. «Але тебе з нами точно не було», — додала мама.
Це виявилася просто безглузда історія про величезну здатність людського розуму прикрашати і навіть фальсифікувати свої спогади, але вона підготувала ґрунт для мого роману. А якщо ми справді забули, що сталося в якийсь момент, і створили помилковий спогад про подію? Що робити, коли наша уява здатна трансформувати так звану об’єктивну реальність у щось інше, у нашу власну окрему реальність? Що робити, коли хтось не просто брехун, а радше його розум здатний переписувати певну подію, як сценарист і режисер в одному наборі? Про це «Книга дзеркал», за винятком того, що тут ідеться про вбивство, вчинене в Принстонському університеті в кінці вісімдесятих років.