Девід зойкнув, ударившись гомілкою об ніжку бенкетного стола, що лежав боком.
— А, ч-ч-чорт!
Вони опинились у складському приміщенні, де були навалені столи, наставлені стоси стільців, помости, освітлювальне обладнання й навіть стояв рояль.
Девід подався до рояля.
— Допоможи мені!
Він уперся долонями в бік інструмента й наліг на нього всім тілом. Рояль не піддавався. Йаель узялася з іншого боку, і разом їм вдалося посунути його десь фути на три до дверей.
— Ну ж бо! Ще раз! — Із чола Девіда котився піт. Обличчя розчервонілося від напруги. У Йаелі страшенно боліли пальці, мало не ламалися від опору твердої деревини. Цього разу вони посунули рояль майже до самих дверей.
— Ще раз, — видихнув Девід, збираючись із силами.
Тієї самої миті двері прочинились і грюкнули об рояль.
Волосаті пальці вчепились у край дверей, — нападник сильно піддав плечем.
— Уперед! — крикнула Йаель.
Девід уперся руками, усі його м'язи напружилися. Рояль грюкнувся об двері й зачинив їх, затиснувши ті товсті пальці. З-за дверей почулося несамовите волання, а потім відчайдушне бухкання плечем об загорожу.
— Біжімо! — Девід схопив Йаель за руку, і, лавіруючи поміж бенкетних меблів і посудних шафок, вони забігли до сусіднього приміщення — величезної кухні в стилі техно. Якийсь коридорний у червоній лівреї жував сендвіч. Побачивши Девіда та Йаель, він упустив сендвіч на підлогу.
— Перепрошую, сер. — Він подався до них, ніби хотів перегородити їм шлях. Украй здивовані кухарі кліпали очима зі своїх робочих місць. — Перепрошую, сер, але гостям не можна заходити в це примі...
— Де тут задні двері? — гарикнув Девід.
Коридорний від подиву не міг знайти слів, і кухар-азіат, який саме різав цибулю, вказав напрямок ножем.
Девід і Йаель кинулися до виходу, а коридорний — туди, звідки доносилося волання латиноамериканця: «Якого... якого... дідька!»
— Не відчиняйте дверей — він озброєний, — гукнула Йаель через плече. — Викликайте службу безпеки!
— А що тут відбувається? — вишкірився кухарчук. — Реаліті-шоу для телебачення? На нас наїзд абощо?
На вулиці Девід і Йаель зупинилися біля яскраво освітленого службового входу. Озирнувшись, вони шугнули в провулок і бігли, доки не побачили, нарешті, вільне таксі.
Таксі загальмувало, і тут задзвонив мобільник Йаелі.
— До аеропорту Кеннеді, — видихнув Девід, сівши в машину, але не причиняючи дверей. — От тільки зачекайте леді.
Він дихав вільніше, коли Йаель усілася на своє місце. Вона все ще не відривалася від телефону.
— Втеча з готелю — просто дитячі іграшки, — промовила вона нарешті, коли таксі влилось у транспортний потік. Нахилившись до Девіда, вона прошепотіла йому на вухо — Цей дзвінок — наш перший крок на важкому шляху: він допоможе провести тебе через контроль безпеки в аеропорті.
Розділ тридцять перший
агіпнотизований екраном монітора Змій пропрацював усю ніч.
Розвиднювалось, але йому так і не давалися два останні імені.
Він знов і знов угризався у формули. Його тьмяно-біляве волосся не бачило шампуню уже дві доби, пахви смерділи потом, а він усе барабанив по клавіатурі. Мозок у нього працював швидше, ніж системний блок комп'ютера.
Уже багато днів забував він митися, їсти, забув навіть про свою палицю. От і зараз він схопився зі стільця без неї — і гепнувся на підлогу.
Проклинаючи все на світі, він сяк-так звівся на ноги, ухопив капосний ціпок і щосили загамселив ним по одній із найцінніших своїх статуеток.
Він починав ненавидіти цифри, графіки, накладання транскрипцій. Замість підкреслювати його геніальність, вони начебто глузували з нього, ховали свої секрети, не давали відкинути завісу таємниці. Давно вже не робив він блискучих проривів, — проте не було й нових фрагментів папірусу, жодного після літа 2001 року.
Усе, що мені потрібно, знаходиться тут. Мусить бути тут. Я вже підійшов упритул.
Розгадка поруч.
І все в моїх руках. Повалення Бога. Кінець світу. Перемога гносеїв.
Вони докладали стільки зусиль, безліч разів. Історія його однодумців завжди безмежно зворушувала його.
Він пригадав перший раз, коли вони були за крок до винищення потаємних. Тодішній дисбаланс у світі призвів до виверження Везувію та загибелі Помпеї. Пригадав він і гуна Аттілу, який безжально вибив стільки люду в п'ятому столітті, отримавши прізвисько Бич Божий.