Тремтячими пальцями вона схопила його й побігла коридором. Ушкоджена нога страшенно боліла, руки тремтіли так сильно, що вона ніяк не могла вставити ключ у замок, а коли врешті-решт брама розчахнулася, дівчинку мало не затоптали.
Жінки несамовито побігли повз неї далі вниз тунелем. Зупинилася тільки Ірина. Поцілувала Стейсі в щоку, схлипнула стиха. І вхопила її за руку.
— Біжімо з нами, янголятко, — мерщій!
Розділ п'ятдесят восьмий
адаю, ти маєш якийсь план гри, — Ділон сторожко вдивлявся у верхню площадку.
— Готовий вислухати пропозиції. — Девід витер спітніле чоло. — Який план у тебе?
— Роздобути ті самоцвіти, що знаходяться в них.
— А ви їх бачили? — подалася до нього Йаель.
— Бачив два: усередині скляного футляра з підсвічуванням. У їхньому штабі за балконом, де збирається вся верхівка.
— Ти там був? — Брови Девіда злетіли в здивуванні.
Ділон скривився.
— Недовго. Причепився до свого нового найкращого друга. Коли ми спускалися тими сходами, хтось із його колег визирнув з-за скляних дверей штабу та попросив зайти поговорити. Я дійшов тільки до порогу, але добре роздивився, що лежить у футлярі.
— І їх можна дістати? — спитав Девід.
— Якщо розбити футляр... Але втрапити до кімнати... — Ділон сумно похитав головою. — Я спустився нижче в пошуках якоїсь схованої зброї: сокири, металевої труби абощо. Натомість знайшов своїх друзів.
Йаель коротко усміхнулася до нього та простягнула руку, забризкану кров'ю.
— Йаель Гар-Пац.
— Перепрошую, куди тільки поділися мої манери, — промурмотів Девід і подивився Ділонові просто у вічі. Його охопило розкаяння, яке він не міг висловити. — Я мусив тобі довіряти, — мовив він хрипко. — Вибач мені.
— Сплатиш рахунок за три майбутні спільні сніданки в барі — і ми квити з тобою.
Раптом знизу пролунали важкі швидкі кроки.
— Змиваймося, — вихопилось у стривоженого Девіда. Вони гайнули на головний ярус, там рушили до великої зали, але раптом зупинилися, — з півдюжини Темних янголів сунулися їм назустріч.
— І що тут у нас відбувається? — почувся позаду жіночий голос.
Девід одразу ж його впізнав. Приголомшений, він різко обернувся й зустрівся із владним поглядом Кетрін Вонамейкер.
Кетрін Вонамейкер. Та жінка, що місяцями розраджувала його матір після фатального серцевого нападу батька. Та жінка, що завжди готувала на святкові обіди салат «Волдорф», хоча їв його лите Девід.
— Чому ви не привели Джадда? — Девід зціпив зуби. — Гарна вийшла б родинна зустріч.
Сміх її розкотився глумливо.
— Джадд гадає, що я зараз у Джорджтауні, збираю кошти для симфонічного оркестру.
Йому нічого не відомо, — промайнуло в голові Девіда.
— Джадд зателефонував вам, коли ми вийшли з ресторану в Нью-Йорку, так? Не він видав нас — ви.
Девід стрибнув до неї, притяг до себе й став обличчям до Темних янголів. Йаель кинулася до нього, притиснула пістолет Доміно до шиї Кетрін, а Ділон приготувався відбивати напад.
— Зупиніться — інакше вона труп! — вигукнув Девід.
Він почув гупання багатьох ніг, від яких аж гуділи сходи. Паніка вистрелила в кров адреналіном.
За кілька хвилин їх оточать Темні янголи.
Де Стейсі?
Кетрін пручалася, і він стиснув її міцніше.
— Ворухнись лишень — і я стрілятиму, — попередила Йаель.
Біг Темних янголів коридором не вповільнювався.
— Де моя донька? — Голос Девіда врізався у вухо Кетрін, а пальці аж вдавилися їй у тіло.
— І знала б — не сказала. Здавайся, Девіде. — Вона вивернула голову й устромила в нього злостивий погляд. — Ти програв.
— Де Мюллер?
Відповісти вона не встигла. Темні янголи зненацька зупинилися, — їхню увагу привернула юрба жінок, що посипалися на них зі сходів.
— Що воно за диво? — Ошелешений Ділон дивився на розхристаних жінок, що бігли так, ніби їх переслідували всі сили пекла.
— Заженіть їх назад! — наказала Темним янголам Кетрін.
Девід визвірився на неї.
— Єдине, що я хочу почути: де ховається Кріспін Мюллер. І де він тримає Стейсі!
У гармидері, що панував у тунелі, Йаель клацнула запобіжником пістолета, готова стріляти.