Із заюшеної кров'ю постелі ще раз підвелося тіло Антоніо Валані; ще раз широко розплющені очі заціпеніло втупилися в лейтенантове обличчя.
— Захищай судно… Зраднику! Підлий… — Цівка чорної крові вдарила з капітанового рота. Антоніо Валані відкинувся навзнак. Нарешті смерть таки заволоділа своєю здобиччю.
Після того, як упав перший вахтовий, сутичка на палубі чимдалі розгорялася й ставала все гучнішою. Команда, яку заскочили зненацька, безладно бігла нагору, хапаючи в руки першу-ліпшу зброю…
— До зброї! Зрада! Гези!
Прокльони… Стогін… Благання пощадити…
Міга ван Берген упала навколішки, а лейтенант, вихопивши з піхов меча, подався східцями нагору. На палубі він одразу спіткнувся об тіла поранених. Довкола безтямно металися люди, в переможних криках нідерландців та страшному гезькому кличі: «Краще турок, аніж піп!» — уже тонув бойовий заклик генуезці, що їх так нагло розбуркали зі сну.
А через борт «Андреа Доріа» по-котячому спритно дерлися все нові й нові гези. Мабуть, вони напали й на сусідні торгівельні та невеликі військові судна, бо й на них чулися бойові кличі, ляскали постріли, палали смолоскипи.
Леоне делла Рота розпачливо кинувся на перших-ліпших ворогів, словом і ділом запалюючи своїх людей до опору. На набережній, біля вартівні, вдарив барабанний дріб — іспанський сигнал тривоги.
— ГезиІ Гези! Під Антверпеном гези! Зрада, зрада, в місті гези!
На березі миготіли смолоскипи, в будинках за міським муром спалахували вогні.
— Краще турок, аніж піп! Victoria! Victoria! Чорна галера! Чорна галера! Victoria! Victoria! — кричали гези на генуезькому галіоні, змітаючи все на своєму шляху. Пощади не давали нікому; кого не заколювали чи не зарубували, того викидали за борт. Слова «Чорна галера!» сповнювали серця в італійців диким жахом і остаточно зламали в них бойовий дух. Дехто з них утік на берег, але більшість їх стали жертвами нападників у перші ж таки хвилини; тільки круг головної щогли, в колі світла від суднового ліхтаря ще бився зневірений гурт людей. Тут стійко тримався лейтенант делла Рота й найхоробріші з його команди, і кінець кінцем увесь бій перемістився саме сюди. Палуба вже була слизька від крові й устелена трупами; не один шалений гез упав тут від меча італійського лейтенанта.
— Сміливіше, сміливіше, відважні мої друзяки! Ближче до мене! З фортеці вже йде підмога! Сміливіше! Сміливіше! — кричав Леоне, звалюючи на палубу одного з ворогів; але замість нього постав, переступивши через труп убитого, новий воїн.
— Уперед, уперед, морські гези! Смерть італійським тиранам!.. Геть ганебний прапор! Стягніть його зі щогли! Впізнаєш мене, ти, італійський негіднику, боягузе, який тільки й уміє, що красти чужих дівчат?!
— Diavolo! — вигукнув лейтенант і застиг від жаху та подиву, але відразу й схаменувся. — То ти не потонув, єретику?! Ха, тим краще! Тоді на ось, жери холодне залізо!
— Ще чого! Міга! Порятунок! Помста! На ось, собако, забирайся до пекла й перекажи вітання своєму поплічникові од Яна Норріса, морського теза!
І генуезець Леоне делла Рота впав у калюжу власної крові. А Ян Норріс, поставивши ногу на груди переможеному, прокричав йому в обличчя:
— Мігу врятовано! Ми захопили судно! Розкажеш про це в пеклі! — І встромив у горло своєму смертельному ворогові морського ножа.
Тим часом попадали мертві й решта генуезців, що не встигли врятуватися втечею; бій на борту «Андреа Доріа» завершився, і гези кинулись до ланцюгів, якими судно було пришвартоване до причалу.
А в капітанській каюті Міга ван Берген лежала безтямна на руках у Яна; потім юнак поніс наречену геть із цього жахливого місця, де вона була в товаристві мертвого капітана Антоніо Валані, — нагору, на свіже повітря.
На кількох суднах, що також стали жертвами нападу, сутички ще тривали, але декотрі з них, захоплені тезами, вже рушили річкою вниз, і крізь ніч несамовито, але злагоджено лунала пісня переможців:
Цю саму мелодію награвав тепер з корми «Андреа Доріа», стоячи обличчям до міста, й сурмач чорної галери; суворі голоси переможців несамовито підхоплювали:
Під ці врочисті доладні звуки з палуби підводилися навіть смертельно поранені гези, а ті, кому співати було вже несила, ворушили самими губами, ніби проказуючи слова пісні. Прийшла до тями від цих звуків і Міга ван Берген; сміючись і плачучи, вона разом з усіма співала в Янових обіймах пісню свободи.