— Чого це він так неповажливо про інтелігентів? — запитує Дайта.
— А чого з ними церемонитися? — бубню, не відриваючись від монітора.
Дайта чекає, поки я завершу фразу.
—І що йому відповів цей сексуальний збоченець Фрейд?
Здивовано повертаюся до Дайти.
— Чого це ти так неповажливо про Фрейда?
— А чого з ним церемонитися? Він же з нами не церемониться. Він звів людину до однієї плоті, до статевого інстинкту!.. А дух? Дух де?! Не можна пояснити людину тільки сексуальним потягом… Інакше ми з тобою з ліжка не вилазили б…
— Окрім лібідо є ще й сублімація, — кажу винувато.
Лист Фрейда чи не втричі довший. Фрейд багатослівний, як і належить людині, яка заробляє гроші вигадками та писанням. Одне слово, письменник. Не дарма ж його відзначили премією Ґете. Батько психоаналітики погоджується з Ейнштейном, що інстинкт ненависті та знищення закладено в самій людині, і нею маніпулюють підбурювачі війни. «У зв’язку з цим я можу викласти фрагмент того знання інстинктів, яким сьогодні керуються психоаналітики, після довгих розмірковувань і блукань у тьмі. Ми вважаємо, що людський потяг буває тільки двох видів. По-перше, ті, що скеровані на збереження й об’єднання, ми називаємо їх еротичними (у тому сенсі, в якому Брос розуміється в платонівському „Бенкеті“), або сексуальними потягами, свідомо розширюючи відоме поняття „сексуальність“. По-друге, інші, скеровані на руйнацію і вбивство: ми класифікуємо їх як інстинкти агресії чи деструктивності. Як Ви розумієте, це відомі протилежності — любов і ненависть — перетворені в теоретичні об’єкти; вони створюють аспект тих вічних полярностей, притягання й відштовхування, що присутні і в межах Вашої професії».
— А це здорова думка, — каже Дайта. — Прогресивна.
— Яка саме? — з’ясовую.
— Що тільки любов, маю на увазі її активну форму, здатна послабити позиції мілітаризму, — уточнює. — Активну в сенсі дієвості й повторюваності.
Згідливо киваю.
— Пора нам переводити кохання на професійну основу, переходячи від оборонної тактики до наступальної.
— Ти смієшся, а я серйозно кажу.
―І я серйозно. — Обіймаю Дайту за стан, запускаю руку під кофту. — Ти переконаєшся в цьому, хай тільки Міка гуляти піде…
— Га? Що? — Як джин із пляшки виникає Міка. — Хто мене кликав?
Що ж, доведеться відкласти виконання обіцянок на потім.
А заразом і роман.
— Мир у душі — мир в домі — мир у світі, — цитую вголос.
(Рекламна пауза. Далі буде).
Далі є.
Далі професор Фрейд міркував про те, що, як правило, ціла гама почуттів утягує нації у війну; для цього використовується мотивація високих і низьких спонукань, до того ж, і явних, і неартикульованих. На його думку, приглушення людської агресивності не стоїть на порядку денному. Єдине, на що здатна людина, — спробувати «випустити пару в інший спосіб». А на завершення, по суті, взагалі поставив під сумнів актуальність обговорюваної проблеми. Замалим не дорікнув Ейнштейнові в старомодності поглядів. Ось зблиски модерного мислення доктора Фрейда: «Мені хотілося б звернутися до питання, що мене тим більше цікавить, що воно не було порушене у Вашому листі. Чому Ви і я, як і багато інших, настільки несамовито протестуєте проти війн, замість визнати їх адекватною протилежністю невгамовності життя?»