Хіба не смішно?
Шукачі правди завжди викликають сміх.
Бо де вона, та правда?
Тож не будемо смішити людей і повернемося до Гумільова.
Свої враження про війну Микола Гумільов зафіксував у «Записках кавалериста». Він писав їх, як тепер сказали б, онлайн. Кореспонденції з фронту. Разом близько двадцяти подач у газеті «Біржові новини». Цікавий документ епохи. І його особистий документ. Іноді масштабність явищ легше зрозуміти не через загальне й офіційне, а через особисте. «Я часто думав відтоді про глибоку відмінність між завойовницьким і оборонним періодами війни, — писав Гумільов у першому розділі своїх нотаток. — Звичайно, і той, і інший необхідні лише для того, щоб знищити ворога й завоювати право на міцний мир, проте на настрій окремого воїна діють не тільки загальні міркування, — кожна дрібниця, випадково роздобута склянка молока, навскісний промінь сонця, що висвітлює групу дерев, і власний вдалий постріл часом радують більше, ніж звістка про битву, виграну на іншому фронті».
Як на мене, надзвичайно цінне зауваження. Мабуть, лише переживши екстремальні обставини, людина може прийти до розуміння (чи відчуття), що головне не просто складається з дрібниць, а що саме дрібниці є тим головним, що наповнює життя, дає йому смак і забарвлення, але ми цим зазвичай нехтуємо, тягнучись і прагнучи чогось значущішого.
Мені пригадується дзенська притча.
Коли Банкей проповідував у храмі Рюмон, священик із секти Сінсю, із тих, хто вірить у спасіння через повторювання імені Милосердного Будди, заздрив величезній кількості слухачів Банкея і вирішив із ним посперечатися.
Банкей уже прочитав половину проповіді, коли з’явився цей священик, наробивши при цьому стільки гуркоту, що Банкей перервав мову й запитав, у чому річ.
— Засновник нашої секти, — почав хвалитися священик, — володів такими чудесними силами, що коли він стояв на березі річки з пензлем у руці, то написав священне ім’я Аміди на папері, який тримав його помічник на протилежному березі річки. А ти можеш зробити таке чудо?
— Можливо, твій ловкач і зробив цей фокус, — недбало відповів Банкей, — але це не у звичаї дзен. Моє чудо — те, що коли я відчуваю голод, я їм, а коли відчуваю спрагу — то п’ю.
До речі, не зле було би чаю випити.
— Мабуть, непросто бути героєм, — каже Дайта. — Треба буде обов’язково перечитати Гумільова.
— Краще Анну Ахматову перечитай, — усміхаючись, раджу їй. — Із геройством не так усе просто.
— Що ти маєш на увазі?
— Мотивацією для геройства може бути страх.
Популярний норвезький філософ Даре Свендсен у книзі «Філософія страху» написав: «Один страх може витісняти інший. Страх утратити лице може пересилювати страх бути покаліченим… Солдати нехтують страхом загинути в бою, оскільки ще дужче бояться осоромитися перед своїми товаришами. З цього погляду „сміливі“ вчинки можуть бути, фактично, зумовлені страхом».
— Ось так.
— Це ж треба! — хитає головою Дайта. — Як усе непросто і як усе занедбано!
Існує інша хоробрість.
Олександр Блок занотував 28 червня того самого 1916 року: «Я не боюся шрапнелі. Але запах війни і спряженого з нею — хамство. Воно підстерігало мене з гімназичних часів, і ось — підступило до горла. Запах солдатської шинелі — неможливо стерпіти. Якщо говорити далі, то ця безглузда війна нічим не завершиться. Вона, як усяке хамство, безпочаткова й безконечна, безобразна».
У своєму ставленні до війни я більше схожий на Миколу Гумільова (звісно, з вирахуванням двох Георгіїв), а хотів би бути подібним до Олександра Блока.
― І що тобі заважає? — цікавиться Дайта.
— Я, — відповідаю. — Я сам собі заважаю.
— Якщо так, то ти ще матимеш із цим мороку, — каже вона співчутливим тоном.
— Сподіваюся, що ні.
Хотілося би бути в цьому певним.
Здається, я не кваплюсь поквитатися з війною. У мені є і Гумільов, і Блок. Але не окремо. Обидва вони складаються в мені в Жана-Поля Сартра, який писав: «Треба зізнатися, що коли брати тільки мене, виключно мене, то я був би дуже розчарований, якби ця війна через місяць раптом завершилася. У цей момент, коли мене в неї закинуто, мені хотілося би побачити, як вона, перш ніж зникнути, покаже себе в усьому розмаху (в усьому розмаху шахрайства й махінації)».