— Коля?! — вихопилося в неї.
«Як він мене знайшов?!» — майнула чи то злякана, чи то радісна думка.
Рвучко ступила перший крок, ніби зібралася бігти. Ногу вона притримала, а от серце прискорилося щодуху. Якби ж іще була годна з’ясувати, навздогін воно рвонуло чи навтьоки. Контролюючи дихання, намагалася вгамувати прискорений пульс. Цокання власних каблучків по бруківці гулко відлунювало в голові.
«Не він! Не він!..» — полегшено перевела подих.
— Що тут відбувається? — запитала строгим холодним голосом.
Молодий охоронець повернув до неї голову — мабуть, із новеньких, бо з виразу його лиця здогадалася, що не впізнав її, проте начальницьку манеру поведінки відзначив і взяв до уваги.
— Та ось, — кивнув у бік візочника, — уже другий день біля стоянки ошивається, чіпляється до клієнтів…
Його колега, вайлуватий здоровань, судячи з того, як він напружився й почав робити належне (за формою) обличчя, либонь, уявляв, хто вона така, й спробував навіть виструнчитися, одначе мові його стрункості явно бракувало — шпортався в словах, мов п’яний дяк у гарбузинні.
— Ми його по-хорошому просили… Жебрачить тут…
Довкола них почав збиратися натовп. Одні ставали на захист інваліда, інші брали бік охоронців.
— Він же не винен, що йому держава таку пенсію назначила, на яку ні прожити, ні вмерти…
— Туфта це все… Маскарад. Ніякий він не «афганець». Начіпляв брязкалець… Бо так грошей більше дають.
— За ці брязкальця чоловік кров проливав…
— Може, хтось і проливав, та тільки не він…
― Нехай документи покаже…
Окинувши поглядом зборище, лише винуватця оминула очима, не кажучи більше й слова, розвернулася на шпильках і подалася в зворотному напрямку. Від корпусу до неї квапливо на напівзігнутих наближався головний менеджер.
— Надіє Ярославівно, вибачте, зараз ми все владнаємо…
— Будь такий ласкавий, — мовила не зупиняючись.
«Може, і Коля десь отак…» — вигулькнула непрохана думка.
Озирнулася. Підкликала менеджера. Дістала гаманця й протягнула кілька купюр.
— Дай йому, тільки нехай розгортає свій бізнес деінде.
— Надіє Ярославівно, це зайве, зайве… Він і так…
Подивилася прямим поглядом йому в обличчя.
— Як скажете, Надіє Ярославівно… Буде зроблено.
При вході зупинилася, щоб перекинутися кількома люб’язними словами з клієнтом, якого ледве знала. Розцілувалася із типу подругою, якої терпіти не могла. А тут і Аліна, виконавчий директор, підоспіла — мабуть, менеджер посигналив. Як завжди, виважено-стримана й елегантно-підтягнута, ніби вона щойно не з директорського крісла звелася, а зійшла з рекламного біґборду.
«Добру форму тримає, стерва, — заздрісно подумала Надія. — Коли тільки встигає?!»
Сама вона в цю мить почувалася загнаною старою конякою.
— Треба було б і мені до вас у клієнти записатися. Не знаю тільки, чи по кишені мені ця розкіш, — пожартувала.
Надія попрямувала до свого авто. Мабуть, Аліна подумала, що вона щось забула в салоні, та коли побачила, що начальство сідає за кермо, не змогла приховати занепокоєного подиву:
— Ви не зайдете?
— Іншим разом.
Запустила двигун.
— Я просто так заїжджала, провідати, — мовила заспокійливо.
Дала задній хід. Зупинившись, пальцем підкликала менеджера.
— Якщо цей ветеран знову тут намалюється — здайте в міліцію, тут не місце для жебракування, нехай іде на паперть…
І, вивернувши кермо, натиснула на акселератор.
Решту дня провела у звичних справах. Додому приїхала пізно. Стягнувши з себе одяг, присіла на канапу, вагаючись, прийняти душ чи поніжитися у ванній. Схоже було, що ця дилема загнала її в глухий кут. Непорушно сиділа, дивлячись перед собою відсутнім поглядом. Оговтавшись, стрепенулася. Згадала, що не вечеряла. Пішла до холодильника, налила в склянку морквяного соку. Потримала її в руці, понюхала й відставила. Випила мінералки. У ванній довго стояла, втупившись у дзеркало. Вмила лице (косметикою не зловживала), почистила зуби і, прийнявши снодійне, лягла в ліжко.
Уночі пробудилася. Довго лежала в темряві із розплющеними очима.
— Навіщо мені все це? — сказала вголос і здригнулася, ніби це мовив хтось сторонній.
Потягнулася до телефону, набрала секретарку.
— Попередь водія, завтра їдемо у відрядження. Відміниш усе, що в нас призначено на найближчі два дні, а там побачимо.