— Ви що — зовсім довбанулися?! Та за це, бля, каструвати треба!
— Та ніхрена з нею не сталося. Ну полежала трохи голою сракою на землі…
— Вам блядей мало, що ви на перших стрічних дівчат кидаєтеся?!
— Ми ж для Коляна старалися. Ця діваха сподобалася йому. Кілька днів тільки про неї й триндить.
— А як Колян, то — що?!
— Так у нього ж не стоїть. Хай би потерся трохи об її мочалку…
Колян шарпнувся, ніби збирався встати на ноги.
— Що?! У мене не стоїть?! — закричав оскаженіло. — Та я вас усіх можу відтрахати!
Зоя занепокоїлася, що його зараз знову хтось копне в голову, але у відповідь почувся лише гучний регіт.
Розпочалися веселощі. Звідкілясь узялася пляшка, пішла по руках. Коляна закинули на візок. Зої допомогли звестися. Якийсь джентльмен обтрусив на ній сукенку, а інший (уже й не знати, чи то з тих, хто визволяв її, чи то з тих, хто полонив) подав їй трусики:
— Тримай. Не губи більше.
Зоя відчула, що ніяковіє. Не знала, що робити з трусами. Не стане ж вона їх натягувати привселюдно. І відійти якось незручно. Затиснула трусики в кулак.
Колян, щоб привернути до себе увагу, торкнув її:
— Не вір їм, вони брешуть. У мене стоїть, як із гранатомета. — Потім, змінивши категоричний тон на пояснювальний, продовжив: — Просто я сьогодні трохи забагато випив. Ти на мене не ображаєшся?
Здається, він просив вибачення не за те, що намагався силоміць оволодіти нею, а за те, що йому це не вдалося.
Зоя покрутила головою.
— Ти будеш зі мною дружити?
Зоя кивнула.
Колян узяв її за руку. Долоня в нього була вогка й липка. Мабуть, від крові.
— Ти тремтиш, — зауважила Надя. — Тобі недобре?
— Це нервове, — мовила котрась із присутніх дівчат. — Дайте їй вина потягнути.
Зої тицьнули в руку пляшку.
— На, ковтни.
— Я не хочу.
— Бери, бери, випий, — припрохували дівчата. — Це зніме стрес.
Зоя вирішила пригубити, але, зробивши маленький ковточок, відчула, як сухо у неї в роті та горлі; щоб вгамувати раптову спрагу, напилася вина, як води. Може, навіть трохи не розрахувала, їй ще ніколи не доводилося пити вино прямо з горла. Дівчині здалося, що Надя дивиться на неї з жахом. Мабуть, вирішивши, що вона тепер на черзі, дівчинка попередила:
— Я спиртного не п’ю. — І навіть вмотивувала: — Від алкоголю в мене алергія.
— А тобі, курчатко, ніхто й не пропонує, — заспокоїв її хлопець, який стояв поруч.
Надя ображено відвернулася.
Зої справді полегшало. Головне, що відбулося це майже одразу, як тільки вона розлучилася з пляшкою. Колян також причастився, тільки це була інша пляшка і, здається, з горілкою. Його зараз же розвезло. Щоправда, відбилося це тільки на його мовленні.
— Ти тепер моя дівчина, — нагадав він Зої. — Давай поцілуємося.
Зоя, дивуючись сама собі, нахилилася й коротко поцілувала його в губи.
— У вас на лиці, певно, кров засохла, — мовила Надя.
Зоя теж помітила, що в Коляна замурзане обличчя, але ніяково було вказувати.
— Дай-но мені хустинку, — Колян потягнувся до Зої рукою.
Вона машинально віддала йому свої труси, які весь час перекладала з руки в руку. Колян плюнув на них і заходився навмання шурувати свій писок.
«Хоч би не помітив!» — стривожилася Зоя, але тут таки їй стало смішно — ледве втримала сміх у собі.
― Давайте я допоможу, — визвалася Надя.
Вона також сплюнула на труси й узялася обробляти Колянову фізію.
«А мала без комплексів», — почасти заздрісно подумала Зоя.
— Ти не хустинку, а одразу в морду йому плюй, — жартома порадив хтось із гурту.
Посміялися.
Колян згадав, що вони ще не познайомилися.
― Мене звати Колею, — відрекомендувався. — А тебе?
— Зоя, — назвалася.
І тут якийсь похабник, підстрибуючи на одній нозі й розмахуючи милицями, заспівав у повен голос:
— Гоп-стоп, Зоя! Кому давала стоя?
І сам розреготався.
— Заткни фонтан, Котяра, — кинув йому Коля і повернувся до Наді: — А тебе, мала?
Дівчинка зашарілася. Мало кніксен не зробила.
— Надя.
А похабник Котяра знову завів свою платівку:
— Гоп-стоп, Надя, кому давала ззаді?
Він підступився до дівчинки й спробував обхопити за талію.
— Давала ззаді?
— Відвали, кому сказав?! — визвірився до нього Коля. — Не бачиш — вона ще дитина.
— Я не дитина, — строгим голосом відповіла дівчинка. — Але нехай відвалює, я не хочу з ним спілкуватися. І взагалі, нам уже пора.
Коля з Котярою викликалися їх провести. Але дівчата втекли в них із-під носа. Бракувало тільки, щоб Лариса побачила, з якими героями вони компанію водять.