«А можна, я картинку відправлю? Швидко?» — заблагав пасажир.
«Ну добре, — вона почула, як пом’якшала господиня економ-класу. — Тільки швидко. Вже злітаємо».
Хлопець сів у крісло біля проходу. Вона спершу хотіла пересісти до вікна, щоб між нею і сусідом виявилося порожнє сидіння, але тут повернулася літня стюардеса, яка вела за руку дівчинку років семи.
— Ви не заперечуєте, якщо ми до вас підсадимо сусідку? Рейс повний. Усі місця зайняті. А маленька вперше летить літаком. Хоче подивитися в ілюмінатор. Хоча, якщо вам незручно, то…
— Ні-ні, — квапливо відповіла вона.
А хлопець сказав:
— Я можу пересісти на місце дівчинки. Там же летять її батьки?
— Тільки мама, — сказала дівчинка. — А тато чекатиме в Коала-Лумпурі.
— Коала — це тварина, — з усміхом виправив хлопець, — а Куала — місто.
«Ах, найкраще в ньому — це все-таки усмішка», — вирішила вона й відклала нарешті книжку.
Мама дівчинки сиділа в найбільш незручному й тісному середньому ряді і навіть не питала, чи можуть помінятися з її донькою щасливці, які опинилися біля ілюмінаторів. Та оскільки в салоні знайшлось одне вільне місце біля віконця, то чому б цим не скористатися?
— Ти вперше летиш? — запитав хлопець дівчинку через сусідку, трохи нахилившись до неї так, що їхні лікті злегка торкнулися. Її немов пробило електричним розрядом, але вона зробила неймовірне зусилля, щоб не здригнутись і лишитися в образі Снігової Королеви.
— Ага, — кивнула маленька, не звертаючи уваги на тьотю, яка сиділа з кам'яним обличчям між нею і хлопцем.
— Тоді ти зараз побачиш, як машини проїжджають під літаком.
І дійсно, невдовзі літак вийшов на вирулювальну смугу, минув естакаду, якою мчали автомобілі. Чудно все ж таки збудований цей аеропорт. Машини проїжджали по шосе, прокладеному якраз під «рулінням».
— Кла-а-ас! — захоплено зойкнула дівчинка. — А можете клацнути мене?
— Авжеж! — азартно відповів хлопець. — У тебе є телефон?
— Тримайте, — простягла свій апарат дівчинка.
І тут з’явилася сувора стюардеса.
— Я буду змушена відібрати телефон до самого Куала-Лумпура! — заявила вона. — Ви що, не бачите, ми вже злітаємо?!
І тут дівчина, сама від себе не чекаючи такого альтруїзму, попрохала:
— Ну послухайте, дайте дитині клацнутися на пам'ять. Один кадр.
Стюардеса примирливо гмикнула. Треба її дотиснути.
— Коли вже ви її до мене підсадили, га?
Схоже, подіяло!
— Ну добре. Просто зараз.
— Ура! — крикнула семирічна сусідка, показавши надщерблені зуби, а хлопець устиг натиснути на кнопку.
Ще один знімок. Перший не вийшов: занадто пересвіченим виявився ілюмінатор. Довелося вмикати спалах.
— Чудово, — сказала дівчинка, роздивившись знімок, і забрала телефон.
— А тепер я хочу побачити, як ти його вимкнеш.
«Cabin crew, take your seats», — пролунав у динаміках важливий наказ командира, і літня стюардеса подалася в кінець салону.
— Може, ще один знімочок? — змовницьки підморгнула смаглявому хлопцю нахабна семилітка.
— Та ні, годі, — сказав той, — ти ж не хочеш опинитись у поліції? Бо я точно не хочу.
Така перспектива дівчинку не влаштовувала. Хоча, судячи з її нахабної вдачі, явно не завадила б.
Літак злетів якось непомітно різко. Дівчинка розчаровано повідомляла молодикові про те, що будівлі занадто швидко стали маленькими, що все навколо біле, як молоко.
— О, ось і сонце! — вигукнула вона, коли літак виринув над хмарами. І вмить додала: — Кла-а-ас!
Певно, це було її улюблене слово.
Минуло хвилин десять польоту, а дівчина вже почала ревнувати хлопця до малої. Її мозок намагався гарячково придумати привід для розмови, але обраний із самого початку польоту образ холодної байдужості не давав можливості заговорити першою. «Треба було почати, коли він сумку рухав, дурепа», — бурчало її альтер-еґо. «Треба-треба!» — подумки передражнила його вона.
— Вам погано? — раптом поцікавився хлопець.
— Ну… А чому ви так вирішили?
Це ж треба! Вона ж скривилася тільки по думки. А вийшло насправді.
— Знаєте, у вас такий вираз обличчя… Може, зуб у вас болить? Є знеболювальні.
Ура! Це привід. Убиваємо двох зайців — виходимо зі скрутного становища й зав’язуємо знайомство.
— Так, ви знаєте, розболівся. А що там у вас?
— Зараз-зараз! — і хлопець, розстебнувши замок паска безпеки, підхопився з місця. Важкий баул легко вислизнув із багажної комірки над кріслом. Один рух, і розкрита змійка послабила надуті боки сумки. Жилаві руки пірнули на її дно і тут же виринули з акуратно запакованою коробочкою.