— Але тільки за умови, що ти не зрониш ні слова. Анічичирк!
— Так, звичайно.
— І не роби дурниць, як дитина.
— Я ніколи не роблю.
— Не турбуй моїх покупців!
— Я ніколи нікого не турбую.
— І це лише сьогодні! Як виняток. Ти знаєш, що таке виняток?
— Авжеж. Я вже не дитина, мені майже десять!
На один крок Карла Шаші доводилося робити два з половиною. Тому її хода була квапливою, і ритм рівномірного звуку його шкіряних підошов поступився місцем безладному спотиканню. Коли перед ними виросла вілла містера Дарсі, Карл зупинився й глибоко вдихнув.
— Містер Дарсі — дуже хороший покупець. Він майже щодня читає по книзі.
— По цілісінькій книзі?
— Еге.
— Оце так-так, — Шаша схвально кивнула. — Мабуть, він більше нічого не робить. — Вона поглянула на віллу. — Певно, у його домі повнісінько книг. Аж під самий дах.
Вілла, повна книг, здавалася їй справжнісіньким раєм. Або одним із різновидів раю, які вона могла собі уявити. Серед них був і доволі класичний, з деревами з цукрової вати та шоколадним фонтаном. Шаша вірила, що в дев'ять років людина може спокійнісінько мати цілу колекцію раїв.
— Не думаю, що містер Дарсі добре ладнає з дітьми, — попередив Карл, дзвонячи у двері. Він відчував з ним духовну близькість.
Господар дому відчинив двері й одразу зачинив їх, коли побачив Шашу, подумавши, що вона збирає гроші на благодійність. Дарсі терпіти не міг жертвувати гроші особисто. Кожного року він переказував десяту частину свого доходу на рахунок благодійних організацій. Але коли він давав комусь гроші в руки, то почувався так, ніби загладжував провину.
Карл подзвонив у двері ще раз.
— Це я, пане фон Гогенеше, Карл Колльгофф з книжкової крамниці «Біля міської брами».
Двері відчинилися знову.
— Що потрібно дитині?
— Дитина зі мною. Вона молодчинка. — Це було не ствердження, а радше виправдання.
— Скільки у вас книжок, — поцікавилась Шаша, — усіх разом узятих?
Дарсі лише похитав головою, немов не зрозумів запитання.
— Я вмію добре рахувати, — мовила Шаша й прошмигнула повз нього. — Я навіть дуже добре вмію рахувати. Дівчатка нічого не тямлять у математиці — ото нісенітниця! Точнісінько як і те, що дівчатка не вміють займатися спортом. Та я можу навіть бігати й рахувати водночас. Хочете, покажу?
Шаша не стала чекати на відповідь. Із власного досвіду вона знала, що інколи люди відповідають неправильно. Вона побігла всередину вілли, яка, здавалося, складалася лише з коридорів з картинами на стінах, обтягнутих оксамитом, сходів і перил, дверей і вікон. З чого вона не складалася, то це з людей і книг. Шаша очікувала побачити скрізь корінці томів — аж ніяк не цегляну кладку стін, — натомість не помітила жодного.
— Зупинися, дівчинко! — Почула вона крик у себе за спиною, але вдала, що зверталися до когось іншого, хто гуляв віллою. У якийсь момент Шаша опинилася у величезній порожній залі з вогнем у старому каміні, темно-коричневим шкіряним диваном і мармуровим столом, на якому лежав блокнот і три книги.
— Три? — вигукнула вона. — Тільки три? А де ж решта? У підвалі?
Шаша вже зібралася бігти далі, але Дарсі з Карлом увійшли в кімнату.
— Мені дуже шкода, — промовив Карл. — Я не очікував такої поведінки.
Карлові й справді було страшенно шкода. Він надзвичайно дбайливо ставився до своїх дорогоцінних покупців — тих небагатьох, хто залишився. Так, ніби це були крихкі сирі яйця. Тепер йому доводилося спостерігати, як Шаша розбивала одне з них. Містер Дарсі — найбільш стриманий з усіх, той, хто так ревно оберігав своє приватне життя від непроханих гостей. Саме він виявився тим, кого вона обрала. І чому він тільки не настояв на своєму, чому дозволив їй піти з собою? Старий дурень! Він просто зараз відвів би цю дитину додому й дочекався б її батька з роботи. А тоді сказав би йому, що той мусить подбати, аби Шаша більше ніколи не наважилася його потурбувати. Містер Дарсі наблизився до Шаші. Як він вчинить у нападі гніву?
— Ти не знайдеш тут інших книг, — сказав він з несподіваною теплотою в голосі. — У будинку їх усього три.
Шаша з острахом зиркнула на камін.
— Ви що, спалюєте їх чи щось на кшталт цього?
Дарсі сів на диван.
— Підійди-но до мене, будь ласка.
Шаша, не замислюючись, підійшла. Вона все ще жила у світі, де багаті люди обов'язково мають бути хорошими. Бо інакше, як вони зуміли стати такими багатими?