— Люди тішилися б ще більше, якби самотужки долали кілька кроків до крамниці. Фізичні вправи корисні так само, як і свіже повітря! Ви так не вважаєте? Саме тому ми більше не хочемо, аби всі знали про цю спеціальну послугу. Ми більше не розповідатимемо про неї нашим покупцям. Згода, пане Колльгоффе?
Карл знав Сабіну від самого її народження. Вона сиділа в нього на колінах, а він читав їй уголос книжку за книжкою або грався з нею. «Чук-чук-чук», — і вона сміялась. Вона називала його дядьком Карлом. Сабіна була однією з небагатьох дітей, які йому подобались.
Коли вона взялася керувати книгарнею, то попросила Карла зайти до свого кабінету й повідомила, що їм, як належить, потрібно буде звертатися одне до одного на «ви».
Карл зовсім не поділяв цю думку.
— Ви тут начальниця, — відповів він і попрямував до офісу запакувати свої книги.
Співробітники книжкової крамниці дивилися на нього підбадьорливо. Усім, хто зараз тут працював, Карл допоміг улитися в роботу. Але ніхто нічого йому не сказав. Усі мовчали.
«Футбольна гарячка» Ніка Горнбі досі лежала на столі непрочитана, а Леон, який так і не прочитав її, сидів навпочіпки на підлозі.
Карл спакував книжки в німій тиші. Сьогодні серед них була одна й для Геркулеса, а тому прогулянка обіцяла бути довгою.
Наближаючись до соборної площі, він сповільнив ходу й озирнувся в пошуках темноволосої маківки, сподіваючись уникнути небажаної зустрічі. Сьогодні йому не потрібна компанія. Особливо така, що ставила неправильні запитання або, ще гірше, правильні.
Його не тішила думка про те, щоб іти через площу іншим шляхом: через тінисті галереї з арок, поряд з магазинами, повз стільці й столи, за якими люди пили та їли. Але саме там Шаші навряд чи вдалося б його помітити. Карл навіть подумав зняти капелюх, але одразу ж відкинув цю абсурдну ідею.
Ще кілька кроків — і він завернув би на вулицю Бетховена.
— Ти ніколи не ходиш цією дорогою, — зненацька промовив дзвінкий голосок поруч з ним. — Я тебе насилу помітила.
Карл поглянув на Шашу. Він був настільки ошелешений, що навіть зупинився.
— Непогано, правда ж? — вона крутнулася навколо своєї осі. — Цього разу не червоно-жовто-синій, хоча це мої улюблені кольори!
Вона була одягнута в оливково-зелені джинси, жаб'ячо-зеленого кольору футболку й світло-зелений дощовик. На спині висів рюкзак. Тепер Шаша трохи скидалася на Карла. Для цього їй навіть довелося позичити в подружок кілька речей. Карл збирався сказати, що вона не може піти з ним сьогодні. Однак Шашине вбрання повністю обеззброїло його.
— Хіба дівчаткам твого віку не подобається ро жевий?
— Мені вже майже десять!
— Перепрошую.
— Мені подобається одяг у горошок. А картате — та взагалі все з гострими кутами — ні.
— Але ж на тобі немає нічого в горошок.
Шаша трохи задерла штанини. З-під них визирали шкарпетки в горошок.
— Це моя візитівка. А які в тебе шкарпетки? Покажи-но!
— У мене немає горошку, — Карл не хотів показувати свої шкарпетки.
— Так я й подумала. Ти не схожий на людину, яка носила б горошок.
— Який же вигляд має така людина?
— Не такий, як у тебе. Повір, я чудово на цьому знаюся. Ну то що, ходімо вже? Я дещо вигадала!
Карл не зрушив з місця.
— Що ти задумала? Я мушу знати. Ти знову збираєшся кудись забігати?
— Ні, я не робитиму нічого поганого. Обіцяю! Чесне слово! Я розповім тобі одразу, як буду готова.
— Але...
— Я ж роблю це суто для тебе! Ну гаразд, можливо, й не суто, але насамперед для тебе, — вона поглянула на нього. — Насправді я придумала дві цікаві штуки. І про другу можу тобі розповісти. Ба навіть повинна розповісти!
— Я заінтригований.
Слово стурбований було б тут доречнішим. Та навіть у момент легкого переляку Карл не хотів здатися неввічливим.
— Минулої ночі, лежачи в ліжку, я подумала про одну річ. Я завжди багато думаю перед сном. Темно навкруги, тільки зірочки на стелі світяться, — вона підняла вказівний палець. — Отож: ти не можеш дати мені вдале книжкове ім'я, бо ти мене погано знаєш. Саме тому сьогодні я багатенько тобі про себе розповім. А краще — геть усе.
Шаша одразу ж вирішила втілити задум і взялася розповідати. Почала історію з появи на світ (пологи тривали лише дві години, волосся мала вже з народження), перейшла до дитячого садка (група «Тюленята», шафка з літачком), потім до школи (клас «А», найкращий, тільки, на жаль, пані Шильд не найкраща вчителька). Найпопулярнішою у своєму «А»-класі Шаша не була. Зовсім навпаки. Була звичайною дівчинкою, яку в спортивних іграх завжди обирали останньою в команду і з якою ніхто не хотів робити групове завдання. Дівчинкою, яка на перерві самотньо сиділа перед кабінетом завгоспа, просто на підлозі, поки її однокласники гралися у квача або лазили по шведській стінці.