— Це епістолярний роман, у якому молодий юрист-практикант Вертер закохується в Лотту. Це кохання нещасне, бо Лотта заручена з іншим.
— А як Вертер закохався в неї? — запитав Геркулес, насупивши брови.
— З першого погляду. Вона нарізала хліб для своїх молодших братів та сестер, і його зворушила її материнська натура. Крім того, Лотта була красунею.
— Материнська натура, — повторив Геркулес. — А який він, цей Вертер? Як людина, маю на увазі.
— Парубок бурхливої вдачі. Роман належить до літературної течії, відомої як «Буря і натиск».
— А наречений Лотти?
— Альберт. Він консервативний, має вкрай традиційні переконання.
— Тобто нудний, — Геркулес кивнув. — І чим скінчилася ця історія? Вертер залишився з Лоттою?
Карл похитав головою. Він згадав, яке сильне враження справив на нього роман, коли він читав його вперше. І той біль, що залишився з ним назавжди.
— На жаль, ні. Коли він поцілував Лотту, вона втекла до сусідньої кімнати. Вертер вирішив накласти на себе руки, щоб не ставити під загрозу честь дівчини. Опівночі напередодні Святвечора він вистрілив собі в голову й помер наступного ж дня.
Геркулес сплеснув у долоні.
— Ого-го! Оце так несподіваний фінал! Що то була за зброя?
— Якою він?..
— Саме так.
— О, цього я не знаю. Знаю лише, що це був пістолет, який він позичив у Альберта.
— Круто!
— Далі стає ще крутіше: оскільки Вертер був самогубцем, його не поховали по-християнськи. Це, так би мовити, найвища міра покарання.
— Який жах!
— Вам, безперечно, сподобається ця книга.
Геркулес розім'яв шию.
— Чудово. Залюбки читатиму. Та й книжка важлива, такі потрібно знати. Ви самі це казали. А наступного разу, будь ласка, книгу від Нобелівського лауреата, пане Колльгоффе.
Карл поглянув на годинник, який хоча й стояв уже понад двадцять років, на зап'ясті все ж сидів дуже зручно.
— На жаль, мені час іти. Інші покупці теж з нетерпінням чекають на свої книги, — він віддав Геркулесові «Вертера».
— Так, ясна річ. Дякую, що завжди приділяєте мені стільки часу!
— Залюбки! Кажу вам це від щирого серця. Приємно бачити, як хтось так захоплюється класичною літературою.
Геркулес, як здалося Шаші, посміхнувся трохи зніяковіло. З іншого боку, вона погано розбиралася в усмішках на таких м'язистих обличчях. Можливо, вони завжди мають такий вигляд.
За дверима дівчинка зробила ще декілька нотаток у своєму альбомі, а тоді розтулила рота, аби поділитися своїми спостереженнями з Карлом.
Але не встигла нічого промовити. Карл випередив її:
— Не кажи мені, що ти помітила щось дивне. — Він озирнувся в пошуках Пса. Зазвичай той приєднувався до Карла тут, але поки що його ніде не було видно.
— Я й сам це відчуваю. От тільки не знаю, що саме.
— У нього тільки червоні книги, — відповіла Шаша.
— Що ти маєш на увазі? — Карл рушив далі у звичному для себе темпі.
— Я прослизнула до його вітальні, коли сказала, що піду в туалет. Мені туди зовсім не потрібно було! — вона гордовито задерла крихітне підборіддя.
— Хитромудро.
— Там, на полиці, я побачила книги. У них у всіх червоні... як же називається ця частина? Не та, де розгортають книгу, — з іншого боку.
— Корінець.
— Вони всі були червоні!
— Незвично. Хоча я знаю одну клієнтку, яка відмовляється читати книги певного кольору.
— А вся вітальня була лише в трьох кольорах: чорному, білому й червоному! Тільки фільми — касети в коробочках — і компакт-диски були різнокольоровими. Наступного разу потрібно буде уважніше придивитися.
— А тепер розкажеш мені, що в тебе за альбом такий?
— Записуватиму туди всіх твоїх клієнтів, — вона незграбно розгорнула альбом. — Він у мене з другого класу, але сторінок лишилося ще чимало.
Багато хто повертав їй альбом без записів. Або ще гірше — із записами, які їй доводилося виривати.
— Сюди зверху приклеюють фотографії, — пояснила вона, — але я не можу просити їх у твоїх покупців. Тож я прихопила з собою кольорові олівці, щоб намалювати їх. Щоправда, малюю я не дуже вправно.
Карл поглянув на анкету в альбомі:
— Улюблений колір? Улюблений гурт? Улюблена вчителька?
— Я роблю інакше, — пояснила Шаша. — Тут я записую важливі книги, хто який має вигляд, де живе і як пахне у нього в домі. Отак-то.
— І як ти збираєшся все це з'ясувати? Плануєш перехресний допит?
— Що таке перехресний допит?
Карл замислився.
— Це як обстріл запитаннями.
— Але якщо людина про щось запитує, значить, їй цікаво. І це добре. Коли запитую я, то тільки з хорошими намірами, — вона поклала альбом назад у свій маленький рюкзачок.