— Потрібно й співрозмовнику дати можливість ставити запитання. Лише в такому разі це буде справжня розмова.
Шаша не розуміла, що Карл мав увазі. Той, хто запитує, отримує відповіді — ось що таке розмова.
Раптом Пес погладив її хвостом, ковзаючи туди-сюди біля її ніг. Це було схоже на танець, подібний до тих, які виконувалися колись у розкішних бальних залах. Уперше Шаша бачила, як Карл підгодовував кота. Він дав Псу шматок ковбаси, попередньо знявши з нього шкірку.
— Ти, звісно, розумний, але давати йому ковбасу — дурість.
Карл здивовано поглянув на неї.
— Чому ж це? Поглянь, як він радіє!
— Якщо ти даєш йому ковбасу, то не знатимеш, чи він приходить заради тебе чи заради твоєї ковбаси.
— Можливо, усього потроху.
— Але так ти не знаєш напевне. Мене б це турбувало. Я б не хотіла, щоб домашня тварина прибігала до мене тільки тоді, коли зголодніла.
— Якщо вже на те пішло, Пес — не домашня тварина, а вулична. Вільна душа, так би мовити, приходить, коли захочеться. А знати причину мені зовсім не обов'язково. Деякі речі краще залишати в таємниці.
Шаша похитала головою.
— А я б хотіла знати!
— Псу так буде на краще. Залиш йому цей маленький секрет.
Дівчинка нахилилася, щоб погладити Пса. Кіт витягнув голову. Вона зраділа, що ця прихильність ніяк не стосувалася ковбаси, а лише її пестощів.
Пані Довгапанчоха зустріла їх у пречудовому настрої зі словами «Паскудні вуличні банди!». Вона затулила рота рукою, аби не розсміятися вголос.
— Упевнена, цього разу вам не вдасться нічого вигадати, пане Колльгоффе! Хіба що найбільш очевидне! — Сьогодні її черевики були однаковими, а от шкарпетки відрізнялися.
Карл почесав скроню. Він відчував на собі запитальні погляди пані Довгапанчохи, Шаші, ба навіть Пса. Замолоду він пробивався крізь енциклопедичний словник Меєра — від самого «Аахена» й до «цитостатики». Це сприяло формуванню нових нейронних зв'язків у його мозку, поки він ріс і розвивався. Тому тепер він сам був мов той живий енциклопедичний словник.
— Паскудні вуличні банди — особливо кричуща форма злочинності, яку можна зустріти виключно в Мексиці. Гостра їжа, типова для національної кухні цієї країни, часто призводить до проблем із травленням. За умови нездатності випорожнити кишківник зростає й гнів. Люди в Мексиці, які страждають на цю проблему, за традицією збираються на вулиці, щоб разом зігнати цю злість на продавцях городини. А особливо на тих, хто продає квасолю. Як правило, колективна фізична активність допомагає досягти бажаного результату в травному тракті. Таким чином паскудні вуличні банди стали невід'ємною частиною мексиканської культури й нині вважаються елементом фольклору, описаним у книгах.
Пані Довгапанчоха низько вклонилася.
— Ви навіть очевидному надали екзотичний поворот!
— Пані Довг... — Шаша вчасно змовкла на півслові.
— Мене звати Доротея Гіллесгайм. Але можеш зва ти мене просто Тея, так усі роблять.
Шаша розгорнула свій альбом, тримаючи олівець (середньої твердості, з гумкою на кінці) напоготові.
— Чому вам так важливі описки?
— Що ти маєш на увазі?
— Більшість людей навіть не помічає їх. Включно | зі мною. Чому ж ви звертаєте на них увагу?
— Ти дуже розумна, тобі про це колись казали?
На Шашиному обличчі ковзнула гордовита посмішка.
— Авжеж, я знаю. І все Ж це безглуздо.
— Коли інші помічають їх?
— Ви зараз переводите тему, адже так?
— А ти ще розумніша; ніж я гадала!
Пані Довгапанчоха нахилилася, щоб зашепотіти Шаші на вухо, але все-таки вийшло так гучно, що Карл міг розібрати кожнісіньке слово.
— Усе життя я працювала вчителькою початкових класів. І навіть попри те, що я там більше не працюю, душею я все одно досі там. Від цього ніяк не втекти.
Вона знову випросталася.
— Так, ніби професія вросла у вас?
— Звучить доволі неприємно, — сказала пані Довга-панчоха й скривилася, — швидше як коштовний перстень, який ніяк не можеш зняти. Інколи ти відчуваєш його, але здебільшого навіть не помічаєш.
Шаша мимоволі поглянула на зморшкуваті пальці старої жінки, на яких застрягло чимало перстнів. Схоже, вона викладала безліч предметів.
Поки Карл передавав замовлену книгу, Шаша зробила кілька нотаток. Щойно вони вирушили далі, вона знову заговорила. Дуже тихо, так, ніби пані Довгапанчоха все ще могла почути її крізь зачинені двері.
— Я щойно збрехала, зовсім я не розумна.
— Що ти. Авжеж, розумна. Усі люди час від часу припускаються помилок, але це зовсім не означає, що вони дурні. Навпаки, саме так і стають по-справжньому розумними.