Тепер він зрозумів, що її біганина й усе це стрибання були викликані радісним передчуттям.
Карл занепокоївся. Та перш ніж він устиг запитати, Еффі відчинила вхідні двері.
— Вітаю, пане Колльгоффе! Вітаю, Шашо! Я розвішувала білизну в підвалі, добре, що взагалі почула дзвінок у двері.
— Через далекий шлях ваша книга набула сьогодні особливо великої ваги, — сказав Карл. Він не скаржився, лише хотів розпалити її цікавість.
Шаша навіть не ворухнулася, аби передати книгу, тому Карл, знизуючи плечима, зробив це сам. Натомість Шаша вже міркувала про те, що станеться далі. Вона уявляла собі цю мить у найяскравіших фарбах, таких самих, які використовувала, готуючи свій сюрприз.
Вона нетерпляче перекочувалася з носків на п'яти — зараз, безперечно, був не той момент, щоб стрибати.
— Яка товстелезна, — промовила Еффі й надула щоки, приймаючи пакунок з книгою.
Карл посміхнувся.
— Разом із кожною новою книгою людина повинна отримувати й час, щоб спокійно й без поспіху її прочитати.
— Якщо ви загорнете мені наступного разу трошки часу, я буду вам безмежно вдячна!
Еффі вмить розпакувала книгу. Це були «Роки блукань Сутінкової Троянди». Шаші спало на думку, що вигляд у неї ще печальніший, аніж у решти книг із цієї серії. Їй здалося, що видавець зі шкіри пнувся, намагаючись вилити на сторінки якомога більше смутку й перетворити папір на сльози.
Шаша зробила крок уперед — її серце гучно калатало.
— Я для вас дещо принесла. Це не пакуночок з часом, та все ж.
Вона обережно зняла рюкзак і дістала звідти згорнутий аркуш паперу, перев'язаний червоно-золотою стрічкою.
— Ось, це вам, пані Креммен.
— Що ж це?
— Доведеться розгорнути, я нічого не скажу!
Карл глибоко зітхнув. Дівчисько цілковито неперед-бачуване. Здавалося б, усе зовсім безневинно, а проте в її маленькій голівці вочевидь коїлося щось далеко не безневинне.
— Картина, — промовила Еффі й розгорнула її. — Сутінкова Троянда... — Її голос затремтів.
— Яка ростиме у вас дома, пані Креммен. Не знаю, наскільки схоже вийшло. З малювання в мене четвірка, але пані Даміан дуже сувора. Тож це зовсім несправедлива четвірка!
Еффі відвернулась. Їй не хотілося, аби хтось із відвідувачів бачив її сльози. За останні роки вона так звикла приховувати справжні почуття, що ця звичка стала її другою натурою. Вона швидко втерлася.
— Заходьте, ми пошукаємо гарне місце для картини.
Це був найбільш життєрадісний будинок, який лише можна було собі уявити. Усюди стояли квітучі вазони або висіли картини з розкішними бутонами. Здавалося, квітнув увесь дім. Судячи з усього, він був збудований для двох, але було очевидно, що мешкала тут лише одна людина. Лише одна книга лежала на столі у вітальні, у раковині на кухні стояла лише одна чашка, а на вішаку в передпокої висіла лише одна куртка. Хоча в будинку було багато чудових місць для Шашиної картини, Еффі повісила її на кухонні двері. Так, що побачити її можна було б лише тоді, коли ті зачинені.
Еффі щиро подякувала й подарувала Шаші плитку білого шоколаду. Карл отримав таку саму, хоча й відмовлявся.
Коли вони знову опинилися надворі, Шаша зробила чимало записів у своєму альбомі.
Карл нахилився до неї:
— Твій план — проникнути в кожну квартиру та кожен дім моїх покупців?
— Це необхідно для мого проекту!
Саме втіленням проекту вона й займалася упродовж наступних днів.
Пані Довгапанчоху (цього разу — «вища фахова штора») вона попросила перевірити її твір з німецької мови (у якому навмисно зробила купу пречудових помилок). Читцю сказала, що розбила окуляри й він неодмінно має прочитати їй уголос останній розділ книги про Джима Ґудзика і машиніста Лукаса (Шаша обрала цю книгу, бо в ній було багато диму, й складалося враження, ніби Читець знову читав на сигарній фабриці). Сестру Амариліс вона попросила сповідати її (і розповіла про крадіжку сумки Вертера, від чого сестрі важко було не розсміятися). З доктором Фаустусом Шаші знадобилося цілих три спроби — усі історичні артефакти, які вона йому приносила, він відкидав як нецікавий новомодний мотлох. Серед цих речей був зламаний наручний годинник її батька, який, без жодних сумнівів, був дуже старий, каструля з квітковим візерунком, яка дісталася їй від бабусі Інґрід, і тим паче пачка вицвілих сухарів, які на світлі геть утратили свій яскравий помаранчевий колір. Коли вона показала йому все це, той урешті-решт не витримав і запропонував продемонструвати їй щось по-справжньому старовинне — кілька нудних римських монет.
Так Шаші вдалося нарешті завершити першу частину свого великого проекту.