— Так-так. Буду знати.
— Кожного разу це був далеко не кінець — за п'ятдесят сторінок до нього, 6а навіть раніше. Деякі сторінки були ледь склеєні й навіть трохи хрустіли, коли я розгортала книги, — вона трохи погортала альбом і тицьнула пальцем на наступну сторінку. — А от пані Довгапанчоха страшенно боїться, їй потрібна книга, яка додасть їй сміливості. А...
— Ні, — сказав Карл.
— Ні?
— Так. Тобто ні, — Карл підвівся.
— Але чому?
— Я не хочу нікого опікати. Книги обирають з власної волі. От у чому суть: усі життєві рішення людині диктують, але принаймні в неї залишається право самостійно вирішувати, що їй читати.
Шаша теж підвелася. Уся її маленька істота наповнилася гнівом.
— Я все дуже добре обміркувала. І відтепер ти носитимеш їм належні книжки!
Карл похитав головою.
— Ні, у жодному разі.
Розділ 4 ВЕЛИКІ СПОДІВАННЯ
Це було схоже на бурю, що назрівала в далекому морі й мала неминуче накрити його. Карл не знав, що чекало на нього попереду. Почасти тому, що його знання іноземних мов охоплювали англійську, французьку, латинську й навіть якоюсь мірою давньогрецьку, але аж ніяк не складнішу для нього — мову молоді. Карл не здогадувався про різноманіття відтінків слова окей. Коли Шаша сказала це, він зрозумів його так: «Гаразд, значить, не кожен отримує книжки, які йому варто читати». Насправді ж це означало: ти можеш мати свою думку щодо цього, у мене вона зовсім інша, і я все одно зроблю так, як захочу. Значення цього «окей» було куди грандіознішим за його форму.
А от що Карл не випустив з уваги, це те, що наступного дня Шашин рюкзак помітно збільшився в об'ємі. Лямки глибоко врізалися в її жовту зимову курточку, і через велику вагу на плечах вона йшла рівно по прямій, що було на неї не схоже.
— Може, ти хочеш спершу занести шкільні речі додому? Я тебе почекаю, — сказав Карл.
— Ні, усе гаразд.
— Хочеш, я допоможу?
— У жодному разі! — Шаші потрібен був хороший аргумент, аби Карл припинив запитувати про це. — Ти вже старий. Це я мала б тобі допомогти!
Опісля Шаша поцікавилася, кому вони сьогодні несуть книги та в якій послідовності. Раніше вона ніколи про таке не запитувала, але Карл не звернув на це особливої уваги.
Першим покупцем був містер Дарсі. Цього разу він повів їх до свого саду, бо йшов дощ. Він страждав від алергії на пилок, тому міг перебувати на свіжому повітрі лише кілька годин. Ніхто в місті не чекав дощу так, як він: кожна його крапля була краплиною свободи.
Вдихаючи на повні груди чисте дощове повітря, Дарсі демонстрував їм квітковий годинник Карла Ліннея, на якому час показували розпущені квіти. Доротеантус, наприклад, розпускався з 12-ї до 17-ї години, смолівка нічна — з 18-ї до 20-ї години, а козелець лучний — рання пташка — з 3-ї до 12-ї години. Були тут і дуже пунктуальні квіти, як-от тирлич, що розкривав свої пелюстки рівно о дев'ятій, або ж віхалка — о шостій. Протягом року Дарсі доводилося висаджувати на клумби нові рослини, оскільки деякі з них цвіли лише кілька тижнів.
Поруч з квітковим годинником стояло чудове крісло. Воно, здавалося, було не сплетене людською рукою, а росло просто з плодовитої землі саду, ваблячи насолодитися своєю зручністю.
— Що за чудове тут у вас місце для читання.
— Воно не моє, тут ще ніхто ніколи не сидів.
Карл підійшов до крісла й кінчиками пальців провів по гладкій блискучій поверхні.
— То, значить, це витвір мистецтва?
— Ні. Це бажання чи, можливо, мрія. Для мене немає нічого прекраснішого — тільки, прошу, не смійтеся з мене — за жінку, яка читає. Особливо, коли вона з головою поринає в книгу й забуває геть про все навколо. Рух її зіниць, глибоке дихання на особливо драматичних епізодах або усмішка, коли в книзі трапляється щось кумедне. Я був би радий, якби така жінка була поруч зі мною і я міг би цілими днями спостерігати, як вона читає, — він посміхнувся своїм думкам. — Це було б, як читати книгу мовою, яку я не розумію. Коли я навчався, у мене була однокурсниця, яка часто читала біля мене. На жаль, мною вона анітрохи не цікавилась.
Карл залюбки дізнався би більше й про цю особливу однокурсницю, і про квітковий годинник, але треба було передати ще чимало книг. Шаша поводилась тихо й увесь цей час стурбовано спиналася на носки. З того самого моменту, як вони подзвонили в двері, їй кортіло швидше перейти до справи.
Відсутність зацікавленості Шаші засмучувала Дарсі. Замість того, щоб показати їм інші квітучі куточки свого саду, він відвів їх назад до дверей.