Деякий час Шаша нічого не говорила, хоча слова вже ладні були зірватися з її вуст. Вона чекала на слушний момент, допоки вони не опинилися достатньо далеко від вілли.
— Я дещо забула, потрібно повернутися. Ти йди собі. Я потім наздожену.
Шаша побігла.
А Карл пішов далі.
Вона подзвонила в дім містера Дарсі. Той з подивом відчинив двері.
— Щось трапилось?
— Карл забув подарувати вам книгу. У нього сьогодні день народження.
— Значить, мені варто йому щось подарувати?
— Це кругла дата. А там, звідки Карл родом, у такий день людина сама робить подарунки.
— І звідки ж він?
— З Панами, — відповіла Шаша, оскільки про цю країну вона колись читала в книзі, у якій герої довго й багато ходили. — Мені вже час бігти!
Поки Шаша захекано бігла назад, вона думала про те, як дивовижно вдало спрацював її план. А ще про те, як чудово, що тепер її рюкзак став трохи легшим.
Коли вони дісталися до будинку Еффі, та сиділа коло вікна. Карл уперше бачив, щоб вона сиділа там, з головою поринувши в сторінки книги. Ураз йому згадалося бажання Дарсі, але Еффі для цього не підходила. Вона читала зовсім не гарно, тримаючи важку книгу просто перед обличчям, як щит. Авжеж, вихопити книгу з її рук не склало б жодних труднощів, але кожен, хто читає, перебуває під особливим захистом, немов займається чимось сакральним.
Кімната позаду неї була темною. Звідти виринула тінь і попрямувала до Еффі. Чоловік був старший за неї, мав коротко стрижене сиве волосся, обвітрене гостре обличчя й спортивну фігуру. Він був схожий на солдата, і Карл здригався від думки, наскільки промовистим було ім'я, яке він обрав для Андреа Креммен.
— Дзвони швидше, — сказав він Шаші, яка одразу ж кинулась натискати кнопку біля золотої таблички з іменами.
Карл рушив за нею, не відриваючи схвильованого погляду від вікна. Він сподівався, що Еффі підведеться. Що книга, яку він приніс їй у своєму рюкзаку, вогнем прокладе її шлях до дверей. Але її голова ще глибше занурилася в сторінки книги.
Двері різко розчахнулися. Очі сталево-блакитного кольору дивилися на нього згори донизу, звинувачуючи в порушенні громадського порядку.
— Добрий день, книжкова крамниця «Біля міської брами». У мене доставка для пані Креммен.
— Де я маю поставити підпис?
— Я хотів би сказати кілька слів з цього приводу пані Креммен особисто.
— Вона не вдома.
Тиша. Тоді заговорила Шаша.
— Але ж вона сидить біля вікна! Я добре її бачу. Он там, — вона вказала в правильному напрямку на підтвердження своїх свідчень.
— Вона не вдома. Приходьте завтра.
Чоловік різко зачинив двері. Еффі підвела погляд. Тільки зараз Карл побачив її ліву щоку — вона була червона й розпухла.
— Подзвони ще раз, — вимогливо сказала Шаша.
— Ні, — відповів Карл. — Це може лише погіршити її становище.
Шаша подзвонила.
— Або покращити!
З будинку донісся крик. Відтак Еффі встала. Вона прочинила двері на щілину. Щілину завширшки з книгу. Її обличчя показалося лише наполовину — на ту, що була здорова.
— На жаль, я нездужаю, можу...
— Ваш чоловік ударив вас? — запитала Шаша. — Нам зателефонувати в поліцію?
— Ні! — квапливо сказала Еффі. — Мені потрібно йти до нього.
— Ось ваша книга, — промовив Карл. — Ми ще прийдемо. На все добре. Якщо вам захочеться з кимось поговорити, ось мій номер. — Він хутко записав номер на закладці й передав її крізь щілину.
Світ Еффі знову закрився перед ними. Вона знову залишилась наодинці зі своїм чоловіком Маттіасом, в якого так сильно закохалася декілька років тому. Це сталося в ті часи, коли вона працювала у відділенні швидкої допомоги. Маттіаса привезли з пораненнями й незначними переломами. Його тіло було як туго нап'ята тятива, а очі виказували, що він без зусиль знаходить вразливі місця в обороні. Усі зрозуміли, що з цим чоловіком у темно-синьому діловому костюмі бездоганної посадки щось не так. Навіть Еффі. Але їй хотілося знати, що саме. У третій приймальній палаті Маттіас розповів їй, що його побили. Троє парубків, які насміхалися з нього через те, що він читав книгу на парковій лавці Проти них він не мав жодних шансів. Саме тоді й зародилося кохання Еффі. Вона обрала його, бо гадала, що в людини, яка читає книги, має бути чутливе серце. І зовсім неважливо, що з ним було щось не так: цього серця вистачило б, щоб його змінити. Врятувати його. Вона не запитувала, яку книгу він тоді читав. Багатообіцяльна назва, виведена на обкладинці жирним шрифтом, кричала: «Як перемогти в кожному бою!» Троє парубків прочитали її, відчули, що їх підбурюють, і зневажливо відгукнулися про Маттіаса. Той підскочив і наніс удар. Маттіас швидко програв бій, але це було приємно. Пізніше він полюбив відвідувати на вихідних домашні матчі місцевої футбольної команди. Не заради самих ігор — заради бійок опісля. З кожним ударом, завданим чи отриманим, він відчував себе живим. Побої стали його залежністю. Інколи Маттіас продовжував робити це й дома. Він усе ще любив Еффі, але бити її він любив ще більше. Еффі не втрачала надію, що чутливий чоловік з книгою на парковій лавці врешті-решт схаменеться, усвідомить, що з ним щось не так. Що більше вона любитиме його й піклуватиметься про нього, що гарнішою й затишнішою ставатиме їхня оселя, то швидше це станеться. Байдуже, як сильно вона старалася, Маттіас завжди знаходив щось, що було не так. І заразом — слушну причину для побоїв. Він казав, що йому не хотілося б її бити, але вона на це заслужила. Інших варіантів, окрім як покарання, для нього не існувало. І чи не найтрагічнішим було те, що Маттіас насправді їх не розглядав.