— Ти не зрозумів, що я мала на увазі. Ніхто не любить сумні історії.
Кажучи це, вона одразу збагнула, що помиляється, і подумала про Еффі.
— Тобто ніхто з нормальних, щасливих людей. Багато хто купив твою книгу?
— Ні, її ще ніхто не читав. Тому що я нікому її не давав.
— І ніколи не читав уголос? На твоїй роботі? Робітницям сигарної фабрики?
— Я не зміг би й слова вимовити.
— Чому ж?
— Тому що вона може виявитися страшенно поганою.
— Дай її Книгоходцю, він розуміється на книжках, — вона вказала на Карла. — Він скаже, хороша вона чи погана. Ну а те, що кінцівка дурна, ти вже знаєш.
Шаші раптом здалося, що Читець закляк. Хоча вона знала, що в його голові зараз багато чого відбувається.
— Про це я не можу його просити, — прошепотів він Шаші, хоча, звісно, й знав, що Карл усе чує.
— Чому ж, він залюбки допоможе. Він хороший. І все одно постійно читає. Тож може і твою книгу прочитати.
— Пане Колльгоффе, мені було б дуже незручно завдавати вам клопотів. Я нізащо не хотів би змушувати вас це робити, упевнений, вас і так постійно про таке просять.
Карла про таке ще не просили, і він був цьому радий. Бо ж якщо текст виявиться поганим, як сказати про це покупцю, не ранячи його почуттів?
— Ти ж зробиш це, так? — запитала Шаша. У її питанні не було ані краплі сумніву.
Вагаючись, Карл зазирнув у її ясно-блакитні очі, що аж випромінювали радість. Він не міг її підвести.
— Авжеж, залюбки!
— Я зараз принесу, — сказав Читець, зник і за мить повернувся з рукописом в коробці з-під взуття. — І прошу вас, будьте чесним, навіть жорстким. Лише так я зможу рухатися вперед. — Він зробив ковток. Що він ковтнув, Шаша не знала, але це вочевидь мало бути щось велике.
— Не кваптеся, читайте спокійно.
— Для мене це честь і задоволення.
— Побачимо. — Читець стражденно посміхнувся. Він чекав цього моменту й боявся його водночас. Тепер його роман побачить світ. І хай навіть поки що зроблено лише один маленький крок, з'явився лише один читач, але врешті-решт з його рядками станеться те, заради чого вони були написані: їх прочитають.
Читець відчував, ніби через це його рядки можуть зіпсуватися. Він не знав, що ще додати.
— Що ж...
— Бувай! — сказала Шаша. — Нам час повертатися до роботи.
— Так-так, звісно, не хочу вас затримувати. До зустрічі! Наступну книгу я вже замовив телефоном.
Вони попрощалися, і Шаша вкотре щось забула.
— Я піду з тобою, — промовив Карл. — Без тебе страшенно нудно.
— Я швиденько, ти не встигнеш знудитися.
— І все-таки я піду з тобою. Пара зайвих кроків мені лише на користь, — він задоволено спостерігав, як Шаша прикусила губу. Водночас йому було соромно.
Вона театрально ляснула себе по лобі.
— От дурна довбешка, нічого я не забула!
— Упевнена?
— На всі сто!
— Може, усе ж хочеш віднести йому одненьку зі своїх книг?
Шаша розгнівано тупнула.
— От тобі на! То ти знав з самого початку!
— Тільки після Еффі.
— Ти шпигував за мною!
— А ти намагаєшся скласти мені конкуренцію.
— Зовсім ні. Я не продаю ці книги, я їх дарую.
— Це ті книжки, які їм варто читати?
— Так. Ті, які зроблять їх щасливішими. Ти вочевидь не дуже-то й хочеш цього. Тому мені доводиться витрачати свої заощадження.
— І що ж це були за книги?
— Містер Дарсі читає лише те, над чим можна поміркувати. Отож я подумала, що йому варто зробити щось власними руками. Саме тому я подарувала йому книгу про деревообробку: дерев у його саду достатньо.
— Цілком очевидний вибір. А як щодо пані Довгапанчохи?
— Їй подобається знаходити помилки. Що більше помилок, то вона щасливіша.
— Кортить дізнатися, що ж там за книга...
— Для неї — книжка, у якій поруч по дві картинки, але на одній з них завжди криються десять помилок. Вона'називається...
— «Знайди помилку»! — Щоправда, це не ті помилки, які доводилося шукати стомленим очам старої вчительки німецької мови.
— Це, безсумнівно, займе її надовго. А Еффі?
— Щось, щоб посміятися. «Найкращі жарти Фіпса Асмуссена».
Карлу не вірилося, що Еффі прочитає більше однієї сторінки. Утім, подаровані книжки, хай навіть якщо їх і не читали, були жестом уваги й компліментом смаку та інтелекту отримувача. Чимало авторів зробили свою кар'єру на подарованих книгах, хоча ніхто їх насправді не читав. Вони ставали елементом декору, гарним рядком шикувалися на книжкових полицях й добре пасували до слонів на картині Далі в золотавій рамці.
— Тільки от збірку анекдотів для Еффі я кинула до поштової скриньки. Не хотілося ще раз туди дзвонити.