Яку книгу він обрав би для себе, якби його звільнили? Комп'ютер Сабіни Ґрубер, напевно, порадив би йому повні сенсу заняття для людей його віку: про установку високих грядок, рецепти з двох інгредієнтів, в'язання зимових шапок, розпис по шовку, може, курси для пенсіонерів. Усе це могло б зробити людину щасливою, але не Карла, який втрачав можливість досягнення своєї мети, що робила його дуже щасливим протягом багатьох десятиліть. Усе це — просто замінник, який був би таким гірким, як і смак цикорію для того, хто вже звик до справжньої кави.
Навіть Шашине жовтеньке пальто, у якому вона ставала схожою на сонце на двох ногах, особливо в таку похмуру погоду, не могло покращити його настрій.
— У тебе інший вигляд, — сказала вона замість привітання.
— І все-таки це той самий я.
— Твої очі стали інакшими, — Шаша обійшла його, стала спереду й пильно придивилася.
— Я маю лише одну пару очей, і змінити їх не можна.
— Ти плакав?
— Ні.
— Можливо, ти плакав усередині? Тобто не сльозами з очей, а серцем?
— Сльозами із серця?
— Якщо така відповідь тебе влаштує, то так.
— Чому ж тоді мали б змінитися мої очі?
— Від сорому. Їм соромно, адже вони мали взяти плач на себе.
Карл провів кінчиками пальців по повіках, на випадок, якщо його очам дійсно соромно і вони потребують трохи уваги.
— Можна ще дещо запитати?
— Зазвичай ти не запитуєш про це.
— Я побоююся, що воно здасться тобі дурнуватим.
— Досі тебе це не турбувало, хай так буде між нами й надалі. Ну ж бо, кажи.
— Сьогодні ти маєш для мене ім'я?
— Ні. Не можу пригадати жодного персонажа книги, який би був схожий на тебе.
— Але я дуже хочу! Тобі треба читати більше!
— Мабуть, невдовзі в мене буде для цього купа часу, — сказав Карл. Але не сказав, чому.
Пес прийшов цього разу раніше й почав тертися боком об праву ногу Карла — у правій кишені штанів у нього лежала бляшанка з-під солодощів. Утім, Карл не дав Псу нічого.
Чи піде він тоді з ним? Карл нахилився, щоб почесати кота за вухом, але той ухилився. Не знайшовши опори, Карл спіткнувся. Він упав, ударившись головою об стару бруківку, яка протягом століть не піддавалася ані кінним екіпажам, ані танковим гусеницям. Спершу він ударився колінами, а потім і всім тілом. Розчарування виявилося для нього важчим за тілесний біль. Він ще жодного разу не падав на своїх обходах, ніколи не послизався. Він завжди міг покластися на свої стійкі черевики, товсті шкарпетки та на власні ноги. Та світ, здавалося, невпинно змінювався, до того ж у всьому й одразу. Зміни гналися за ним, як зграя голодних вовків за пораненою вівцею.
— Ну ж бо, я допоможу тобі піднятися, — сказала Шаша й простягнула руки. Карл прийняв допомогу, але все-таки спирався на бруківку, щоб не тягнути Шашу на себе й не вивести її цим з рівноваги.
— Понести твій рюкзак? Я подужаю два.
— Ні, — відповів Карл, ставши знову на ноги. Коліна боліли, шкіра на долонях була зчесана. — Буде дивно робити обхід без звичного вантажу на спині.
Шаша подала Карлу його рюкзак, який зісковзнув при падінні.
— Він доволі важкий. У ньому лише книжки, які ти обрав? Чи ті, інші, ти теж узяв?
— Мені подобаються твої запитання, — Карл струсив вуличний бруд зі свого одягу. — Але сьогодні їх забагато для мене. Зараз я не маю на це сили.
— Це не відповідь!
Карл зітхнув.
— Я розношу й ті книги, які мені не подобаються. Ті, які зі мною не розмовляють. Адже ти знаєш, книги не до всіх промовляють. Крім того, навіть дурнувата книга може наштовхнути на розумні думки. Трохи дурощів ще нікому не зашкодили. Просто потрібно бути обережним, щоб вони не розповсюдилися.
Дуже рідко Карл брехав і казав, що книга, на жаль, більше не видається. І щоразу соромився цієї брехні. Якось він не приніс Еффі книжку, коли почув, що одна жінка впала у депресію після того, як її прочитала.
— У мене є ще одне запитання.
— Іншим разом, сьогодні я не дуже в настрої говорити.
— Ще одненьке! Будь ласка-будь ласка-будь ласка!
— Чому ти не можеш хоч раз поступитися?
Шаша сприйняла цю відповідь за «так». Утім, вона все одно запитала б, навіть якби отримала «ні». У неї було відчуття, що Карл дедалі глибше занурюється у своє горе, якщо вони не розмовляють. Її запитання були рятівними жилетами для його думок, щоб ті залишалися з нею, на поверхні.