— На жаль, її я теж не читав. Пане Колльгоффе, але ви повинні й надалі розповідати мені про романи! Ця книга, звісно, класна, але коли розповідаєте ви, книги просто оживають!
— Якщо ви так хочете, я, звісно, продовжуватиму розповідати, із превеликим задоволенням.
На цих словах лампа знову загорілася. Геркулес захотів дізнатися історії «Острова Рюген» та «Вівці сім'ї Штайн» у всіх подробицях. Карл переказав їх так добре, як тільки зміг. Хоча й не читав їх. Тому що жодної з цих книг насправді не існувало.
Коли вони вийшли на вулицю, Карл тяжко зітхнув.
— Він зовсім не вміє читати.
— Бідолаха.
— Чому Рюген, вівця та Штайни?
— Я там відпочивала з татом минулого року. У пансіонаті Штайнів, у яких була купа овечок, дуже милих. Нічого кращого мені не спало на думку. Ми можемо допомогти Геркулесу, будь ласка?
— Ми повинні!
— Але книга тут нічим не зарадить.
— Еге ж. Але незалежно від того, як ми йому допомагатимемо, він не повинен соромитися. Він і без того постійно це робить.
— Соромитися — дурість. Я добре знаю це, мені часто буває соромно.
Тепер вони йшли в цілковитій тиші. У якусь мить ефект від морозива теж вичерпався. Людина не може їсти його так багато, скільки часом буває потрібно.
Насамкінець вони пройшли повз дім Читця. Для нього в їхніх рюкзаках книг не було.
— Як тобі його книга? — запитала Шаша. — Вдасться дописати для неї щасливий кінець?
Він не прочитав ще жодного рядка. Відчуття підказувало, що відкладати далі вже нікуди.
Карл відсунув крісло від вікна. Сьогодні йому не хотілося ані бачити місто, ані вишукувати поглядом своїх покупців на вулицях і провулках, ані Пса на дахах і терасах. У цьому було забагато болю й страху.
Готуючись до читання, він заварив собі чайничок трав'яного чаю й поставив його на підставку зі свічкою всередині.
Карл поділяв читачів на зайців, черепах та риб. Сам він був рибою та дрейфував у книжковій течії іноді швидко, іноді зовсім неквапливо. Зайці читали швидко. Вони мчалися книгою й швидко забували те, що прочитали кількома сторінками раніше. Тому їм постійно доводилося гортати назад, щоб відновити в пам'яті хід подій. Черепахи теж так робили, бо читали повільно. Минали місяці, перш ніж вони дочитували книгу до кінця. Щовечора читали лише по одній сторінці, а тоді одразу засинали. А часом цю ж сторінку вони читали й наступного вечора, бо не були певні, де зупинилися.
Кожна з цих тварин могла раптово перетворитися на допитливого крижня: перескочити на самісінький кінець, прочитати спершу його й тільки потім — усю книгу. На думку Карла, це все одно, що почати обід у ресторані з десерту. Авжеж, він солодкий і смачний, та тільки приємного очікування десерту, якому належним чином передувала лише ситна їжа, бракувало.
Утім, якою б твариною не була людина, момент, коли вона вперше розгортає книгу, завжди особливий. Кожного разу Карл хвилювався. Чи виправдає книга очікування, викликані назвою, обкладинкою та анотацією? Ба, можливо, навіть перевершить? Чи зачеплять його мова та стиль?
Тільки-но Карл прочитав перше речення, як почув теплий баритон Читця. Йому здалося, що роман складався виключно зі слів, які було приємно промовляти вголос. Ніби кожен рядок — хай навіть з анатомічного погляду це цілковита нісенітниця — був написаний вухом. Були й жорсткі слова, але навіть з-поміж них Читець підбирав ті, які тішили слух. Мимоволі Карл узявся читати вголос, хоча ніколи такого не робив. До чаю він так і не доторкнувся.
Власне кажучи, Карл читав дві книги паралельно: глухонімий чоловік, який так сильно хотів навчитися танцювати танго, таємно писав роман. Це була історія про капітана повітряної кулі, який побудував дирижабль з таким велетенським кошиком, що міг умістити все необхідне і йому ніколи більше не довелося б ступати на землю.
Коли глухонімий чоловік розриває стосунки з учителькою танців через її брехню, він принаймні дає змогу капітану посадити дирижабль на землю заради кохання всього свого життя, подарувавши парі, буквально і метафорично, приземлене щастя.
Можливо, Шашу влаштував би такий напівщасливий кінець.
Карл не зміг стримати усмішки, коли згадав про неї. Він сумував. Навіть більше, ніж за книжковою доставкою.
Коли рукопис скінчився, Карл відчував радість і легку меланхолію. Бо навіть коли пречудова книга закінчується в слушний момент найбільш удалими словами й продовження історії лише зіпсувало б досконалу картину, усе одно бракує сторінок. У цьому й полягає все божевілля читання.
Карл розповів би Читцю, яке сильне враження справила на нього ця книга. Однак він сумнівався, чи буде достатньо його думки.