Читець мав відчути, наскільки вона чудова. І в Карла була ідея, як це можна було краще зробити.
Розділ 5 СЛОВА
Карпа нерідко дивувало, як погода в романах відображає настрій головного героя. Адже до його власного настрою погоді в місті було абсолютно байдуже. Сам він був сповнений енергійної рішучості, але небо заслало брудною сірістю, а з набряклих хмар з дивовижною влучністю падали поодинокі краплі дощу. Він підняв комір куртки — для парасолі цей дощ був занадто дрібний. Але, здавалося, ще трохи, і Карл зміг би цілком виправдано розкрити її. Дощ здавався підступним.
Погода ідеально пасувала настрою Шаші. Свій несправжній льотний шолом вона насунула просто на лоба. Сьогодні Шаша була схожа на сумне сонечко.
— Що трапилось?
— Дурний Саймон! — Ці слова прозвучали як страшне прокляття.
— Морозива? — запитав Карл. Зрештою, Шаша сама казала, що воно завжди покращує настрій.
— Ні! — уперто відказала Шаша.
— Дві кульки, з цукровою посипкою?
— Гаразд, — анітрохи не вагаючись, відповіла вона, — але тоді просто зараз.
Так Карл уперше змінив маршрут своєї книжкової прогулянки.
У маленькому кафе-морозиво «Піно» сьогодні пропонували шоколадний соус або посипку. Шаша обрала і те, й інше.
Карл і собі узяв кульку. Авжеж, тільки заради того, щоб Шаші не довелось їсти наодинці.
Лизати морозиво з насупленим виглядом неможливо, тому їхні обличчя швидко розслабилися.
— Що накоїв Саймон?
Дівчинка злизала краплю морозива, що погрожувала сповзти вниз по ріжку.
— Підійшов до мене на перерві й штурхонув. Отак-от. Просто в кущі! Я подряпала руку, — вона показала, — ось тут! До крові!
Шаша знала, що три невеличкі смужки вона дістала сама в кущах лавровишні. А ще знала, що поштовх був зовсім слабкий, і те, що вона впала, було лише нещасним випадком, спричиненим важким рюкзаком. Як і те, що Саймон після цього втік, злякавшись, відчувши свою провину. Та коли в житті вже трапляється драма, гріх не додати куті меду!
— Певно, боляче, — сказав Карл.
— Ще б пак!
— Хочеш, подмухаю?
— Пф-ф! Ніби це допоможе! Рана справжня!
Цілющий ефект дмухання, здавалося, повністю щез разом із Санта-Клаусом та Великоднім Кроликом.
— Гадаю, твій Саймон закохався в тебе.
— Тому що він мене штовхає? — Шаша стала лизати завзятіше, щоб висловити своє незадоволення цим припущенням.
— Еге, хлопчики так поводяться. У цьому віці вони ще не знають, як правильно спілкуватися з дівчатками.
— Зате знають, як правильно їх штовхати!
— Саме так. Для цього навіть існує спеціальний термін — «негативний контакт». Тому це науково обґрунтовано.
— Але Саймон усе одно дурень! — вона вкусила ріжок, і той хруснув. У Шашиному віці, здавалося Карну, «дурні» й «хлопчаки» для дівчаток були синонімами. Саме тому він схвально сказав:
— Кожен маленький хлопчик — дурний хлопчик. Поки не стає чоловіком.
Якщо не пощастить, то все одно дурним чоловіком.
— Підемо до Саймона й штовхнемо його? — поцікавився він.
Спочатку Шаша поглянула на нього зі здивуванням, а потім засміялася так, що крихти ріжка полетіли з її рота. Їй знадобилося трохи часу, щоб перевести подих.
— Ні, я ж не така дурна, як він. Я краще займуся доставкою книг!
Усю дорогу до дому сестри Амариліс Шаша лаяла Саймона. Їй спадало на думку дедалі більше речей, які її засмучували. Те, як Саймон намалював на її пеналі дурнувату пику, як сховав її рюкзак (поруч зі своїм!) і обрав до своєї команди на фізкультурі, хоча вона була такою жалюгідною, коли доходило до ігор з м'ячем. Він справді точив на неї зуб! Що поганого вона йому зробила? У дитячому садку вони навіть мило бавилися в доньки-матері, а дитиною в них був то плюшевий лев, то клаповуха Аннет.
Монахиня замовила черговий трилер, сторінки якого заливала кров. Як подарунок Карл прихопив для неї довідник із житлового права. Можливо, їй вдалося 6 знайти в ньому рядок закону, який дозволив би залишитися в монастирі. А на випадок, якщо такого не сталося б, він приніс їй ще борошна та свічок.
Наступною вони відвідали пані Довгапанчоху, яка підійшла до дверей одразу, щойно вони подзвонили.
— Це ви! Одну секунду! — вона ненадовго зникла. Повернулася натомість, не лише приборкавши своє неслухняне волосся, але й гордовито тримаючи в руках «Знайди помилку!».
— Я їх усі знайшла! — вона розгорнула книгу і вказала на місця, обведені червоним. — І навіть у цих маленьких супровідних текстах. Можливо, за це нараховуються додаткові бали. — Вона усміхнулася. — Ще раз дякую вам. Давно я так не веселилася. Знаєте, я так сумую за своїми учнями. Особливо за тими, кому наука давалася важче. Саме їм я могла передати найбільше знань.