У голові у Карла вже деякий час чекала на свій урочистий вихід одна ідея. І ось настав час ступити з-за лаштунків на сцену.
Він повернувся до Шаші.
— Чи не могла б ти зробити мені одну послугу?
— Ясна річ.
— Не за морозиво, просто так?
— Я вже одне з'їла, — вона посміхнулася, — але від ще одного не відмовилася б. Аби зробити послугу!
— Збігай-но до Геркулеса, перевір, чи він вдома. Постарайся, якщо вдасться, переконати його там залишатися, не йти на закупи чи ж у тренажерний зал. А потім повертайся й дай мені знати. Поквапся!
Шаша кивнула й вибігла (тоді як пані Довгапанчоха представляла свою знахідку дня — Erdgeschiss). Їй було приємно бігти заради важливої справи, від цього її ноги бігли швидше, серце билося сильніше і, головне, у неї з'явилася поважна причина кричати «Геть з дороги!». На жаль, до будинку Геркулеса було зовсім недалеко. Вона, не роздумуючи, подзвонила у двері.
— Алло? Хто там? — почулося з домофона.
— Це Шаша, я від Книгоходця, тобто пана Колльгоффа.
— Але я нічого не замовляв.
— Ти вдома? Тобто нікуди сьогодні не йдеш?
— Гм, так. А що?
— Жодного тренажерного залу чи магазину?
— Шашо?
— Так?
— Що за дивні питання?
— Просто скажи, так чи ні! Але бажано, звісно, так!
— Сьогодні я вже нікуди не збираюся.
— Супер! Дякую, Геркулесе!
— Герку... хто?
Але за Шашею вже й слід захолонув. Коли вона дісталася до будинку пані Довгапанчохи, та саме надягала пальто. Від хвилювання вона кілька разів не могла засунути руку в рукав.
— Це недалеко, — підбадьорливо сказав Карл, який уже все з нею обговорив. — Якщо все спрацює, упевнений, тоді вже він ходитиме до вас. — Він розкрив парасольку. — Так набагато приємніше, правда?
Пані Довгапанчоха поглянула на безмежне небо, що розкинулося над нею. У голові запаморочилося, але вона відчула турботливу руку Карла на своєму плечі. Вона не виходила надвір так давно, що тепер почувалася немовлям, яке робить перші кроки. Коли ж вона востаннє покидала дім? Вона аж ніяк не ставила собі за мету ховатися від відкритого неба вічно. Але дні перетворювалися на тижні, потім на місяці і, урешті-решт, — на роки. І що більше часу минало, то сильнішим ставав страх покинути безпечний сховок, стіни й стеля якого надійно захищали її від зовнішнього світу.
Але тепер новий учень потребував її допомоги. Карл Колльгофф дав чітко зрозуміти, що вона — його остання надія.
Кращої нагоди вийти з дому в її житті й бути не могло.
Тремтіння в її колінах потроху слабшало, але не зникало назовсім. Карл міцно тримав її, і це додавало пані Довгапанчосі почуття впевненості, а дитина, яка стрибала перед її очима, розвіювала страх. Через кілька хвилин до них приєднався ще й кіт, видавши дивний звук, схожий на гавкіт. Напевно, просто почулося.
Шаша знову подзвонила у двері Геркулеса.
— Так? Хто там? — донеслося з домофона.
— Це знову я, Шаша, але цього разу пан Колльгофф зі мною.
— Але я ще досі не замовив книгу, — Геркулес засміявся.
Карл нахилився.
— Мова про інше. Мені потрібно попросити вас про послугу.
Почувся шум.
— Що ж, тоді підіймайтеся.
Геркулес уже стояв на сходовому майданчику, коли вони піднялись на його поверх.
— Дякую, що приділяєте нам час.
— Звісно, завжди до ваших послуг.
— Це пані... — Хай йому грець! Карл так давно мав її за «пані Довгапанчоху», що справжнє ім'я геть стерлося з його пам'яті, хоча він і бачив його купу разів на табличці поруч із дверним дзвінком.
— Доротея Гіллесгайм, дуже приємно, — сказала пані Довгапанчоха. — Деякі мої друзі називають мене також пані Довгапанчоха. — Вона кинула погляд на Карла, той водночас кинув погляд на Шашу, а вона опустила його на підлогу, де його вже ніхто не зміг би спіймати.
Вони подалися на кухню.
— Отож, чим я можу стати вам у пригоді? — запитав він, підсідаючи до гостей із запропонованими ним напоями.
— Я вчителька початкових класів, — почала пані Довгапанчоха.
Геркулес насупив брови, як пес породи боксер в очікуванні тяжкого удару.
— І один з моїх учнів не вміє ані читати, ані писати. Він неграмотний.
Чоловік прочистив горло.
— Я не до кінця розумію, як я можу вам допомогти. Я працюю на будівництві.
— Проблема полягає в тому, що він мене анітрохи не поважає. Я розробила неперевершений метод навчання читанню й письму, але я стара жінка. У душі, звісно, молода, і все ж він уважає мене недостатньо... крутою. Саме тому мені потрібен хтось крутий, кого він поважатиме. Він великий фанат зеленого героя з бойовиків з горою м'язів. Просто обожнює його. Я розповіла про цю проблему пану Колльгоффу, і в нього з'явилася ідея звернутися за допомогою до вас.