Усе складалося якнайкраще.
Карл декілька разів оглянув свій сніданок, ніби хтось його підмінив. Той самий шар масла на скибці пшенично-житнього хліба, покритий тим самим шматочком сиру «Гауда» середньої витримки, що він завжди купував. Але на смак це все здавалося інакшим, так само як і зернова кава середньої міцності. Та кава, яку він незмінно купував відтоді, як цей сорт з'явився на ринку. Карл не міг пригадати, коли востаннє вона була такою смачною й насиченою. А його сніданок мав такий яскравий смак хліба з маслом та сиром. Здавалося, ніби він уперше куштував усі інгредієнти з такою насолодою. Він навіть наважився намазати собі ще один бутерброд, що майже прирівнювалося до обжирання.
Знімаючи з гачка пальто, він помітив на комоді в передпокої стос книг, які потрібно було віднести назад до бібліотеки. Тут лежали всі дитячі книжки, у яких Карл шукав Шашу. Їй так хотілося теж отримати своє ім'я, але він попросту не міг знайти його. Жодна дівчинка в книжках не була схожа на Шашу.
Можливо, для імені було вже запізно; можливо, він уже знав її занадто добре. Ім'я з книги завжди нагадувало корсет, який лопає, щойно особистість по-справжньому розкривається. Метелика не можна запхнути назад у кокон. А втім, він продовжував пошуки дівчинки, яка тепер кожного дня складала йому компанію.
Ступивши на тротуар перед будинком, Карл мимоволі подумав про пані Довгапанчоху, яка лише вчора зробила крок у світ, що вже став для неї повністю чужим. Нині він почувався точнісінько так само. Це було його місто, і він знав кожен камінець у двох квадратних кілометрах його центру. Водночас це було не його місто, а лиш один із його варіантів. Він ніколи не виходив туди раніше дев'ятої ранку й не затримувався там після дев'ятої вечора. Карл гадки не мав, що відбувалося з містом у цей час, не знав людей, які нині простували вулицями, не впізнавав ані їхніх голосів, ані жодних інших звуків цієї пори.
По дорозі до сигарної фабрики Карл дивився на своє місто новими очима. За двісті метрів від місця свого призначення він зупинився біля світлофора на жвавій чотирисмуговій кільцевій дорозі, що позначала кінець його світу. Він не натиснув на кнопку, замість цього окинув поглядом фабрику, що виднілася вдалині через невидимий кордон.
Там стояла Шаша й махала йому рукою. Махала дуже завзято. Так, ніби з кожним помахом смикала за ниточку, якою тягнула його до себе. Після трьох циклів світлофора Карл урешті-решт натиснув на кнопку й пройшов крізь невидиму стіну до фабрики.
Він залишив свій острівець, бо маленька частина цього острівця відділилася від суші.
Шаша нетерпляче переступала з ноги на ногу.
— А тепер розповідай, навіщо мені потрібно було сюди прийти.
— Ти — ключ, — сказав Карл.
— Що це означає?
— З цього моменту — ти племінниця Читця, яка хоче зробити йому сюрприз.
— А чому не ти — його дядько?
— Тому що милій маленькій дівчинці ніхто не відмовить, а от дивному старигану — навпаки.
— Я не маленька!
Карл озирнувся, щоб переконатися, що їх ніхто не підслуховує. Він навіть перевірив, чи не відчинені, бува, вікна на фабриці, перш ніж продовжити.
— Ти скажеш, що твій дядько написав книгу для співробітників фабрики, але ніяк не наважиться прочитати її вголос. Хоча книжка просто чудова. Твій план полягатиме в тому, щоб покласти її на конторку й забрати книгу, яка там лежить. Тоді в нього не буде вибору, й доведеться прочитати власну. Здебільшого це правда.
— За винятком тієї частини, яка є брехнею.
— Іноді мені хотілося б, щоб ти була молодшою та наївнішою.
— Гаразд, я зроблю це. Але по-своєму.
— Ох, не знаю, чи це...
— Я скажу, що в моїй сім'ї святкують День дядька й потрібно зробити щось приємне для свого дядька.
— Так... насправді навіть краще.
Шаша сьогодні теж ніби опинилася в новому світі. Вона ще ніколи не чула про такі місця, де все пов'язане з курінням. При вході біля темних крісел з підлокітниками стояли зволожувачі найрізноманітніших розмірів. Можна було подумати, що там мають зберігатися сяючі коштовності, натомість скрізь виднілися лише неапетитні ковбаски-сигари коричневого кольору. Крім того, тут були вітрини з вишуканими сигарними ножицями та блискучими запальничками. Приміщення пахли землею та прянощами й були слабо освітлені. Вузькі щілини у віконницях різали світло на тонкі смужки. Звучала пісня іноземною мовою. Шаша відчула, як Карл легенько підштовхнув її вперед, тому що вона остовпіла від здивування.