Аж ось з'явилася темноволоса жінка зі шкірою кольору молочного шоколаду. Коли вона говорила, її слова звучали так, ніби в них було набагато більше букв «р», ніж передбачалось. Власницю, наполовину кубинку, наполовину німкеню, звали Мерседес Ріменшнайдер. Ця фабрика була наполовину її мрією, а на іншу половину — кошмаром. У наші часи чимало людей надавали перевагу здоровому способу життя, відмовляючись натомість від принад дурману. Та для Мерседес Ріменшнайдер усе було навпаки. У її житті насолода посідала чільне місце. Мерседес також уважала, що носити облягаючі сукні з глибоким вирізом — насолода не лише для струнких жінок.
Шаша розповіла свою історію, намагаючись не дивитися власниці в очі. Її погляд був прикутий до підлоги з дерев'яних дощок. Коли вона закінчила свою розповідь, Мерседес погладила її по темних кучериках.
— Яка чудова ідея! Ну, тоді ходімо зі мною. — Через декілька кроків вона обернулась. — Тобі хіба не треба бути в школі?
— Перших двох уроків сьогодні немає, пані Брюкнер захворіла. Хоча я гадаю, що вона вагітна.
Шаша знала, що деталі роблять брехню більш правдоподібною. Мерседес Ріменшнайдер відсунула вбік важку бордову завісу. За нею показалась кімната з двадцятьма столами, за якими сиділи чоловіки та жінки. Вони привітно поглянули на Шашу. Перед кожним лежала дерев'яна дощечка, на якій скручували сигари, і картонна коробочка з тютюновим листям. Були тут також ножі-півмісяці, маленькі ножиці, рифлені лотки для готових сигар і деякі інші інструменти, але найважливішими були їхні руки. Вони обов'язково мали бути м'якими та гнучкими, а скручувальниці та скручувальники сигар повинні були володіти вправністю та почуттям міри. Тільки за таких умов сигари будуть скручені достатньо туго, а дим згодом зможе прокласти свій шлях крізь листя.
Перед робітниками стояла конторка з книжкою, яку їм нині читав Читець. Шаша непомітно підійшла до неї, прибрала в рюкзак книгу з назвою «Робінзон Крузо» на обкладинці, а на її місце поклала неопублі-кований рукопис.
— Що ж, тепер нам час іти, — сказав Карл.
— Але я хочу дочекатися, коли він почне читати!
— Ні, тепер тобі вже точно час до школи.
Мерседес Ріменшнайдер стояла поруч з Карлом.
— А хіба в дівчинки не скасували два перші уроки?
Карл посміхнувся, стиснувши губи.
— Так, але попереду лежить ще довгий шлях до школи. А мої ноги вже не такі спритні, як колись.
Власниця стала позаду них і поклала руки на Шашині плечі.
— Потіште свою онучку. Він має прийти з хвилини на хвилину. Сховайтеся краще біля задніх дверей, а інакше він одразу помітить вас.
Коли вони заховалися в тіні, Читець увійшов до кімнати й кожному присутньому потиснув руку, не промовляючи ані слова. На шиї в нього був червоний шарф, та й загалом він був одягнений не по погоді — занадто тепло. — Здавалося, він ще здалеку намагався переконати будь-які хвороботворні збудники, що всі їхні спроби приречені на невдачу.
— Йде просто до столу, — прошепотіла Шаша, ледве стримуючи напруження.
— Тш-ш! — просичав Карл, який почувався точнісінько так само, але не хотів це показувати.
Читець прямував до конторки. Він зупинився, побачивши, що на ній лежить рукопис. Він одразу ж обернувся, шукаючи очима Карла — єдину людину, якій він давав його. Але ніде його не знаходив. Читець підійшов до конторки, підняв рукопис, шукаючи під ним «Робін-зона Крузо», оглянув підлогу навколо, сподіваючись знайти пропажу. Але книжка зникла зі звичного місця, хоча це здавалося неможливим.
Власниця фабрики підійшла до нього.
— Усе гаразд?
— Моя книга зникла. Тут хтось був і забрав її? — він повторив запитання робітникам і робітницям. — Хтось узяв мою книгу?
Усі дивилися на Мерседес Ріменшнайдер, яка непомітно похитала головою.
— Але ж на вашому робочому місці лежить книга. Хіба це не ваша?
— Ні. Тобто так, але...
— Просто читайте те, що там лежить. Усі вже чекають. Ви можете читати хоч телефонний довідник, усі все одно слухатимуть вас, мов зачаровані. У вас же такий прекрасний голос.
Читець, а тим паче його голос були слабкістю власниці. Вона залюбки забирала б його після роботи до себе додому й садила б на стілець, щоб він не припиняв їй читати. Уже давно вона потайки міркувала, як добре було б, якби цей глибокий теплий голос читав їй при свічках за великим келихом червоного вина еротичну літературу.
Мерседес Ріменшнайдер підбадьорливо поклала долоню на руку Читця. Їй теж хотілося почути цей роман. Звісно, не лише тому, що там могли бути еротичні сцени, що зображали б чистокровну напівполуничку.