— Але це не для...
— Просто читайте, будь ласка. Для мене.
Читець поглянув на неї благальним поглядом. Він куди з більшою охотою прочитав би телефонний довідник або ж етикетки на пачках для сигар, хай навіть ті були сербохорватською. Вона проігнорувала його благання про допомогу й подалася до свого кабінету, погойдуючи стегнами трохи сильніше, ніж зазвичай.
Читець акуратно погладив титульну сторінку, так, ніби спершу хотів розбудити рукопис ніжним порухом руки.
— Мовчазне танго, — почав він. — Автор...
Він сказав щось, що прозвучало як два слова. І хоча він досконало опанував кінцеву модуляцію складів ще з часів мовного тренінгу, ніхто не розібрав його бурмотіння. Його голос ураз став тонким, як кілька ниток вишуканої пряжі. Перші кілька речень він прочитав несміливо, ніби випробовуючи кожне слово на міцність.
Карл і Шаша затамували подих від того, що поставили в таке незручне становище цю приємну людину.
Але з кожним словом, яке з'являлося на світ без спотикань, з кожним реченням, яке не отримувало у відповідь позіхань або недоречних смішків, Читець відчував упевненість, яка породжувала радість — радість від власних рядків.
Карл і Шаша бачили, як сяяв Читець. Бачили, як у своєму кабінеті сяяла і Мерседес Ріменшнайдер.
Навіть робітники та робітниці відклали свої справи й просто слухали: вони відчували, що були свідками появи чогось особливого.
Світової прем'єри на сигарній фабриці «Торседор». Моменту, коли людина віднайшла свій голос.
— Я перед тобою в боргу, — сказав Карл. — Проси все, що захочеш. Нині ти врятувала життя письменнику.
Карл і Шаша тихо пішли геть, щоб не стати на заваді щастю Читця. Карла ж переповнювала радість, та така велика, що він не знав, як його немолодому тілу з нею впоратися. На Мюнстерплятц він тепло попрощався із Шашею, яка звідси мерщій поквапилася до школи. Щоб відсвяткувати цей день, Карл купив сильванер зі знаменитого вюрцбурзького виноградинка й одразу ж по обіді зробив перший ковток. Відтак узявся за свій улюблений роман «Незвичайний читач». Маленька книжка великого письменника, яку він дозволяв собі читати лише раз на рік і на яку щоразу чекав з таким нетерпінням, як гурман чекає на молоду спаржу.
Досі це був один з найкращих днів у його житті. Але часом життя не дає людині забагато щастя одразу, немов скупиться, щоб та не зазнавалась.
Того вечора в книгарні «Біля міської брами» Сабіна Ґрубер викликала його на розмову до свого кабінету. Він сів, а вона продовжила стояти.
— Я маю для вас чудові новини, — сказав Карл, який хотів поділитися ранковими подіями. Вона неодмінно зрадіє, коли почує, скільки щастя приносить людям її книгарня.
Але Сабіна не звернула уваги на його слова.
— Перш, ніж ви дізнаєтесь про це від когось іншого, хочу повідомити вам, що похорон відбудеться в дуже вузькому колі. Лише для найближчих родичів. Такою була б воля батька. Зачекайте, будь ласка, зі своїми співчуттями, допоки не закінчиться офіційне поховання. Ми також хотіли б обійтися без вінків.
— Але я впевнений, що все місто захоче попрощатися з Ґуставом! — Карл не стримався й скочив зі стільця. — На кладовище зійшлося б чимало людей: він любив усіх своїх покупців.
Що ж, можливо, не всіх, але більшість із них. Любити всіх не змогла б жодна людина, навіть така, як Ґустав — з усім його гумором.
— Така його воля.
— Я в це не вірю! — вихопилося в Карла.
— Ви звинувачуєте мене у брехні?
— Ні, — він похитав головою. — Просто я гадаю, що ви неправильно його зрозуміли.
— Ваші слова прозвучали інакше. Розмову закінчено. Надалі раджу вам добре думати, перш ніж у чомусь мене звинувачувати. — Сабіна Ґрубер залишила його наодинці. Карл відчув себе самотнім. Таким самотнім, яким ще ніколи не був у цій книжковій крамниці — у його книжковій крамниці.
Потім йому стало ще самотніше — на гамірній площі, де його мала зустріти Шаша. Карл довго чекав на неї, обшукав усю площу й навіть кликав її на ім'я. І все ж на сьогоднішній прогулянці він залишився сам-один. Карл проходив повз ті будинки, куди сьогодні не мав принести нові книги. Може, Шаша чекала на нього в містера Дарсі, в Еффі або ж у Читця? Він зазирнув навіть до темного провулка, якого завжди так сильно боявся. Але Шаші ніде не було. Пес сьогодні теж не прийшов. Минулого разу Карл не частував його, оце й була вся його прив'язаність.
Коли Карл повернувся на площу, Шаша там так і не з'явилася.
Деякі люди не можуть їсти, коли вони нещасні. Карл наступного дня не міг читати. Їжу він споживав машинально, а от з читанням усе було інакше. Він знову й знову намагався перенестися думками в інший світ, але вони все чіплялися за «тут і зараз». Відтоді, як він навчився складати слова з послідовності літер, не міг пригадати жодного дня, коли б не прочитав ані рядка. Але в читання є своя воля. Людина не в змозі на неї вплинути.