Для кожного це був просто черговий день, коли до них навідався продавець книг Карл Колльгофф. Для Карла це був перший день, проведений у відголоску його колишнього життя.
Коли він повернувся додому, страх охопив його тіло, ніби велетенська рука, що силкувалась витрясти з нього останні іскри щастя, усі до єдиної.
Розділ 6 СЛІДИ
Карл купував книги.
Попри те, що зі своїх доставок Карл не отримував ані копійки, його клієнти завжди переказували кошти безпосередньо на рахунок книгарні. Усе з'ясувалося б лише після щорічного фінансового звіту за допомогою милої податкової консультантки з фірми «Ловенберґ, Мюллер і Чьоппан».
Щоб мати змогу купувати достатньо книг, Карлу доводилось продавати власні. Щодня з його полиць зникало дедалі більше книг, і паперові друзі, що роками чи десятиліттями мешкали поруч, поступово покидали його квартиру.
Карлу не ставало духу самому віднести їх Гансові до антикварної крамниці, тому він заплатив за цю роботу стажерові Леону, на якого чекав перед крамницею біля міської брами після її закриття. Свої скарби він продавав за безцінь. Одна нова книга часом коштувала йому, як два десятки старих. А покупці замовляли їх більше, ніж будь-коли. Так вони намагалися полегшити його печаль.
На похороні Ґустава Карл був присутнім лише здалеку. Траурна процесія була невеликою — усього троє людей проводжали старого продавця книг в останню путь. Карл почекав, поки вони розійдуться, підійшов до могили й віддав своєму старому другові кілька томів «Віннету» та «Вірної руки». Хоробрі герої добре наглянуть за ним. Папір — це вуглець, думав він, і ми, люди, теж складаємося з вуглецю. Книги та люди складаються з однієї й тієї ж речовини.
Він продовжував дарувати своїм покупцям книги, через що його власні полиці порожніли ще швидше. Дарсі отримав від нього всі романи Джейн Остін, а Еффі, услід за книжками про жінок, які кидали своїх чоловіків, отримала кримінальні романи про жінок, які своїх чоловіків убивали. Схоже, найчастіше вибір припадав на отруту. Авжеж, Карл не прагнув підштовхнути її до цього вчинку, просто хотів показати, чим усе може обернутися, якщо вона не піде від свого чоловіка.
— Припиніть приносити мені ці книги, у моєму домі все чудово, — сказала Еффі, бо чоловік наказав їй вибрати саме ці слова. Він знайшов романи й прочитав їхні анотації. Потім викинув ці книги, а на додачу до них — улюблені романи Еффі.
Боюся, у вас склалося абсолютно хибне враження, — додала вона.
Карл помітив, що в коридорі за її спиною більше не було квітів. Ані зрізаних букетів, ані квіткових горщиків — не залишилось нічого живого.
Еффі швидко зачинила двері: забагато було брехні за один раз, і загорнута вона була не так гарно, як книги.
Стоячи біля зачинених дверей, Карл сумував за підбадьорливою балаканиною Шаші. Вона завжди нагадувала йому торохтіння млина, через який протікав маленький струмок, виблискуючи на сонці. Ось чому він зараз розмовляв з нею, а вона — з ним.
— Вона збрехала, — сказала Шаша. — Враження зовсім не було хибним.
— Я знаю, але вона бреше не нам, а собі.
На їхньому шляху Шаша підганяла Карла, коли його кроки ставали млявими. Вона казала, наприклад: «Ну ж бо, йди швидше, а інакше книжки зіпсуються». А коли вони наблизилися до «Піно», вона суворо сказала: «Ніякого морозива сьогодні, тобі потрібні гроші на книги. Вони — продукт, який зберігається набагато довше».
Карл зрозумів, що так далі тривати не може. Йому потрібна справжня Шаша.
Але він не міг ані зателефонувати, ані навідатися; вона ніколи не називала свого прізвища і не показувала будинок, у якому живе.
Наступного дня він вирішив відвідати всі шкільні майданчики в місті, пильно роздивляючись навкруги, і розпитувати серед дітей Шашиного віку про маленьку дівчинку з темними кучериками. Той, хто зустрічав Шашу хоч раз, уже ніколи не зміг би забути її.
Карл сходив на Еверест і спускався в Маріанську западину, подорожував диким Курдистаном та досліджував крижану Антарктику. Книги дозволили йому пережити все це, але милостиво вберегли від світу німецьких шкіл.