Вона трохи постояла, вагаючись, потім провела рукою по дерев'яному хресту й подалася геть. Карл дочекався, поки Сабіна Ґрубер покине кладовище, і поклав паперові квіти на могилу старого друга. Ґуставу знадобився б час, аби переварити сказане. Він завжди переживав через те, що в його доньки немає хисту для керування книжковою крамницею. Саме тому він ніколи ні в чому їй не попускав, сподіваючись, що згодом вона це зрозуміє. Тепер, коли Ґустав дізнався, якою це було великою помилкою, часу щось змінити вже не лишалося. Їхня спільна історія не мала продовження.
По обіді Карл спорожнив ще кілька полиць. Невдовзі він житиме сам. Раніше він дивився на кожну книгу й відчував, наскільки вона дорога його серцю, а тепер усі вони зникали в коричневих картонних коробках, залишаючись непоміченими. Зовсім скоро за ними зайде Леон. Виручених коштів вистачить ще на одну прогулянку.
Цього вечора Карл прийшов на Мюнстерплятц завчасно й став виглядати Шашу. Та з'явилася трохи захекана, проте в гарному настрої. Її батько тим часом був на зустрічі з колегою. Напередодні він приготував їй справжню гарячу вечерю з фрикадельками, горохом, морквою та щедрою порцією підливки, а крім того, — подарунок для Шаші як нагороду за те, що вона дослухалася до його заборони й не бачилася з Карпом. Це була шахівниця — йому хотілося навчити її гри. Шашу це анітрохи не втішило; минулого року вона детально пояснила йому, що в їхній школі є шаховий гурток, до якого вона аж ніяк не збиралася приєднуватися. Шаша вважала це цілковитою дурницею.
Дістаючи з рюкзака подарунок для Карла, вона сподівалася, що він буде найкращим.
— Ось, це для тебе.
Це був згорнутий альбомний аркуш паперу, навколо якого вона зав'язала червону стрічку.
— Мені відкрити його зараз?
Ясна річ! Я хочу побачити, як ти зрадієш!
Карл обережно розв'язав стрічку й розгорнув аркуш. Не встиг він ще як слід його роздивитися, як Шаша почала пояснювати, що зображено на картині, намальованій кольоровими олівцями.
— У центрі — ти в подобі книжкового хробака, поруч з тобою Пес, а навколо — твої друзі. Усіх упізнаєш?
— Це Дарсі, — сказав Карл, указуючи на хробака перед розкішним будинком, — Еффі (хробак з квітами), Геркулес (хробак з гантелями), Читець (хробак із сигарою), доктор Фаустус (велетенські окуляри), сестра Амариліс (чернеча ряса), пані Довгапанчоха (її можна було впізнати з того, що вона стояла позаду Геркулеса з указкою в руці). Дуже мило з твого боку.
— Тобі подобається?
— Ще б пак! Чи можу я тебе обійняти?
— Звісно, про це не потрібно запитувати. Я завжди просто обіймаю, і все.
Було приємно тримати її отак в обіймах, хоча Карл спершу не знав, куди покласти руки. Шаша знала куди краще, як робити правильно — була експертом з обіймів. Як і в танцях, тут було важливо, аби хтось умів робити все як слід, щоб міг вести.
— Знаєш, — сказав Карл, — книжкові хробаки — дуже рідкісні тварини, більшість із них надзвичайно сором'язливі. А ще цей вид перебуває під загрозою вимирання, і його неодмінно потрібно захищати.
— Я захищу тебе!
— Чи можу я попросити тебе про дещо?
— Авжеж!
— Домалюєш на картині мого головного друга-хробака?
Шаша вивільнилася з його обіймів і взяла до рук аркуш з малюнком.
— Кого я забула?
Карл засміявся:
— Як же, саму себе!
Вона махнула рукою.
— Я зовсім неважлива.
— Ти — найважливіша, — сказав Карл.
— Хто швидше до містера Дарсі? — Шаша побігла геть, проте потім спинилася й з усмішкою обернулася до нього: — Жартую! У тебе проти мене все одно жодних шансів.
І Карл побіг. У нього й справді не було ані шансів, ані повітря в легенях, коли він нарешті дістався до вілли. Шаша не дала йому перевести подих й одразу ж подзвонила у двері.
Містер Дарсі швидко з'явився у дверях з осяйною усмішкою на обличчі.
— «Якщо ви не знаходите втіху в хорошому романі, байдуже, джентльмен ви чи леді, ви, схоже, надзвичайно дурні», — Карл запитливо поглянув на нього, і тоді Дарсі додав з усмішкою: — Це моя улюблена цитата за сьогодні! Слова належать містеру Тінлі з «Нортенгер-ського абатства», — він підморгнув їм, запрошуючи всередину. — Я маю вам дещо показати. Насамперед тобі, Шашо. Особливо тобі!
Швидкими кроками він пройшов довгим коридором до просторої вітальні, за вікном якої розкидався парк з квітковим годинником.
Карл і Шаша помітили з першого погляду: містер Дарсі більше не жив один. Він установив полицю, на якій стояли всі романи Джейн Остін. Тепер з ним увесь час були Фанні Прайс, Енн Еліот, Кетрін Морланд, Елінор та Марі-анна Дешвуд і, авжеж, Емма Вудхаус з Елізабет Беннет. Він не міг споглядати, як вони читають, зате міг читати про них.