Утім, так само, як і вогонь, що палахкотить у каміні, змушуючи помічати, наскільки холодно було довкола, він уперше відчув, як мало було життя в стінах його власної вілли, поки в нього не з'явилися книги — з усім життям, що вирувало на їхніх сторінках. У товаристві романів він почувався однаково радісно і сумно.
— Сідайте, — він зупинився, — чи краще «сідай». Ми вже так давно знайомі, чи не так, пане Колльгоффе? Може, я й молодший з нас обох, але я не хочу, щоб гордість через статус ставала на заваді нашому щастю. Цьому мене навчила люба Джейн!
Він простягнув руку.
— Крістіан.
Ні, м'яко зауважив Карл подумки, Фіцвільям.
— Карл.
— Отож, сідай, — судячи з його звичної поведінки, нині він був у надзвичайно піднесеному настрої. — Сьогодні вночі у мене з'явилася ідея. Чому б нам не організувати читацький клуб? Знаєте, коли всі разом читають книгу й обговорюють її. Як у давнину, коли люди сиділи разом біля вогнища й розповідали одне одному історії. Можливо, у кам'яну добу їх об'єднувало тепло, але саме історії проклали їм шлях до цивілізації. Що гадаєте? Може, нам варто зробити афішу? Тут було б достатньо місця. А влітку ми могли б сидіти в моєму парку. Після дощу, авжеж.
Шаша страшенно пишалася тим, що містер Дарсі включив її до цього «ми». Вона одразу відчула себе на десять років старшою. Щоправда, водночас і на десять років утомленішою — від пропозиції говорити з іншими про книжки. Їй по самісіньку зав'язку вистачало цього на уроках німецької мови.
Карлу товариства були не до вподоби: серед людей він почувався незатишно. Крім того, він був Книгоходцем, а не Книгосидцем. Утім, чи довго зможе він бути ним? У цей момент Карл збагнув, що час поглянути правді у вічі: попереду в нього залишалося лише декілька кіл. І що без книг він перестане приходити до людей. Він приносить книги, вони — сенс його життя. Без книг це життя вже буде не його.
Він більше не міг винести цих думок і підвівся, збираючись йти.
— На жаль, нам уже час, — сказав він.
— А якої ви, перепрошую, ти думки про мою ідею?
— Гадаю, вам... тобі слід утілити її.
— Неодмінно! — підкреслила Шаша. — Я скрізь про це розповім, тому й не знадобляться ніякі афіші.
Карл швидко попрямував до дверей.
— Наступного разу принесіть мені, будь ласка, не-закінчені романи Джейн Остін «Вотсони», «Леді Сью-зен» та «Сандітон». Мені тепер її все мало! — Містеру Дарсі хотілося розпочати засідання читацького клубу саме з цих фрагментів.
— Принесемо, — відповіла Шаша, тому що Карл уже не чув прохання. Вона наздогнала його на наступному повороті.
— Чому ти втік?
— Сьогодні нам потрібно доставити ще чимало книг.
— Ти дивний. Тобто ще дивніший, ніж зазвичай.
— Ходьба допомагає в цьому, — відповів Карл, — усе дивацтво виходить через стопи.
Шаша засміялась, але тільки заради того, щоб розвіяти напругу, що повисла в повітрі. Так само, як і плакати, сміятися вона могла, коли захоче. Але, як не дивно, сльози за командою були значно кращі, ніж сміх.
Карл продовжував стукати кінчиком своєї парасольки по бруківці. Його злило, що він ніяк не міг змінити своє гнітюче становище. Не було жодного способу відвернути кінець Книгоходця.
Коли до них приєднався Пес, Шаша була готова стрибати від радості. Вона одразу ж пригостила його крихітною мишкою, яку купила спеціально для цього випадку. Продавчиня в зоомагазині сказала, що вони таки зводять котів з розуму. Шаша сподівалася, що Пес цього разу зробить для неї виняток і хоч трішки побуде котом.
— Ми підемо сьогодні до доктора Фаустуса?
— Він нічого не замовляв. Навіщо?
— Нам потрібно до нього. Негайно!
— Але дорога веде...
— Знаю, але так треба. Будь ласочка — будь ласочка!
— Ти знову робиш таке обличчя, що я ніяк не можу відмовити.
— Саме так. Ну то що, здаєшся?
Карл здався, і невдовзі вони вже дзвонили у двері доктора Фаустуса. Коли вчений відчинив, він здивовано протер очі, ніби це якимось чином змусило б дві постаті на його порозі зникнути. Він почав порпатися в пам'яті, дивуючись, чи не замовив, бува, той незрозумілий історичний трактат про Мойсея з по-справжньому біблійним терміном доставки. Але ні, праця, що складалася суто з помилок, була б образою для його інтелекту.
— Яка благодать вас бачити, — сказав він. Доктор Фаустус любив використовувати старовинні слова. — Що привело вас до мене?