Він легенько штовхнув Еффі.
— Правда ж, люба?
— Так, я впевнена, є жінки, які справді потребують вашої допомоги, — сказала Еффі, посміхаючись.
— Це все? — запитав її чоловік. — Ми б хотіли додивитися наш фільм. Фінал обіцяє бути просто чудовим. Звісно, тепер я стишу звук.
Карл виступив із-за контейнера. Його тіло пручалося: серце калатало, а ноги тремтіли. Але воля Карла була твердішою за його тіло.
— Вони обоє збрехали! Він її бив. Я чув. Ніякий це не телевізор.
— А-а-а, продавець книг, — мовив чоловік Еффі. — Я мав би здогадатися. Відтепер ти більше не замовлятимеш книги в цього божевільного, люба. А інакше мені таки доведеться підняти руку, — він засміявся.
Еффі теж засміялася. Усе її тіло пронизував біль.
Поліцейські перевели погляд на Карла. Вони побачили в ньому не чесну, порядну людину, якою він був, а старця в зношеному одязі, який дивився на навколишній світ з виразом легкої розгубленості на обличчі.
Так і було, тому що Карл більше не розумів цей світ.
— Наступного разу переконайтеся, будь ласка, що ви телефонуєте нам не через гучно ввімкнений телевізор, — сказав Карлу один із поліцейських. — Звісно, для нас краще зайвий раз перевірити, аніж не реагувати зовсім, Однак ми можемо вжити заходів, лише якщо жертва домашнього насильства готова з нами розмовляти.
Насправді ці слова були адресовані не Карлу, а Еффі. Але її чоловік уже щільно зачинив вхідні двері. А потім опустив жалюзі на вікнах, що виходили надвір.
До самого дому сестри Амариліс Карл не промовив жоднісінького слова, хоча Шаша й продовжувала безперестанку висловлювати ідеї, як вони могли б урятувати Еффі. Серед них було все — навіть пропозиція вломитися до приватного детектива або вдатися до банди дівчат, які займалися розслідуваннями.
Коли монахиня помітила його понурий вигляд та опущені плечі, вона запитала, чи не скривдив його, бува, хтось. І Карл не витримав. Міцна шкаралупа, у якій він ховав свої почуття, розкололася, і він розповів про Еффі, про свої страхи за неї, про відчуття поразки. Він не припиняв говорити, допоки сестра Амариліс не поклала свою руку йому на плече.
— Усе буде гаразд.
— Ні, не буде, аж ніяк не буде!
Вона розправила своє чернече вбрання.
— Я піду до неї.
— Ні, вам не можна цього робити! Інакше ви більше ніколи не повернетеся до монастиря!
— Ах, усе буде гаразд. Ви бачите тут когось, хто спостерігає за мною? Увесь цей час я даремно хвилювалася.
— Але...
— Жодних «але»! Яка б з мене була монахиня, якби я полохливо ховалася за товстими стінами замість того, щоб підтримати людину, яка потребує допомоги?
— Що ж ви збираєтеся робити? — запитала Шаша. — Поліція нічого не змогла вдіяти.
Сестра Амариліс зникла в глибинах монастиря, а через деякий час повернулася з Біблією в руках.
— Слово Боже — найсильніша зброя на світі, — вона побачила сумніви в очах Карла й Шаші, — і якщо недостатньо просто промовити його вголос, ним усе ще можна влучно поцілити в душу.
Вона підморгнула їм, після чого вийшла на вулицю, зачинивши за собою двері. Відтак Амариліс ніжно торкнулася стін, немов залишала на самоті домашнього улюбленця. Коротко зітхнувши, вона поглянула на Карла:
— Відведіть мене до неї!
Шаша одразу ж кинулася вперед.
— Сюди, тут недалеко. Ходімо!
Їй було цілком ясно, що тепер усе буде добре. Амариліс була монахинею, тобто майже святою, а отже, як святий Мартін чи Миколай, які були свого роду супер-героями. Вона не знала достеменно, які суперсили мала монахиня — певна річ, вона не стріляла лазерними променями з очей, та й умінням літати теж вочевидь не володіла. І все-таки вона відрізнялася від звичайних людей. А оскільки всі звичайні люди зазнали невдачі й не змогли допомогти Еффі, нині лише незвичайна людина здатна була впоратися із цим завданням.
Сестра Амариліс відмовилась перепочити. Вона підійшла просто до будинку, який показала їй Шаша, й постукала. Дзвінок на дверях теж був, але їй здалося, що рішучий та гучний стук справить особливе враження.
— Хто там? — прозвучав сильний чоловічий голос.
— Мене звати сестра Марія Гільдеґард. Я з ордену святого Бенедикта.
— Та його ж більше не існує!
— Я все ще існую, а отже — і монастир.
— Ви навіжена монашка, — голос став ближчим. — Ми не хочемо давати пожертву!
— Я не збираю гроші.