До дверей залишалося всього декілька кроків, і Карл використав їх, щоб підготувати промову, яка б узяла містера Дарсі за руку й з кожним складом підвела до рішення прийняти у своєму домі цих двох жінок. Було важливо дібрати правильні слова. Усе-таки Дарсі був одинаком, якого товариство швидко стомлювало.
Коли двері відчинились, Карл зняв капелюха, як роблять усі прохачі. Сонячне світло та свіже повітря подразнювали шкіру голови.
— Пане фон Гогенеше, — почав він. — Я дуже перепрошую, але...
— Ось ваш читацький гурток, — закінчила Шаша замість нього, — тепер вони житимуть у вас, бо їм нікуди податися. У вас достатньо кімнат, а вони обидві дуже милі.
Містер Дарсі не вагався ані секунди й широко відчинив двері, запрошуючи всередину.
Разом вони довго сиділи у великій вітальні. Містер Дарсі навіть спробував приготувати щось для своїх гостей. Утім, навіть з яєчнею та смаженою картоплею все може піти шкереберть. Принаймні тепер він знав, що димова сигналізація в будинку працює на відмінно.
У віллі було так багато гостьових кімнат, що обидві жінки насилу змогли визначитися й зрештою обрали дві кімнати, розташовані зовсім поруч одна від одної, з краєвидом на парк, який, за словами сестри Амариліс, створював ідеальні умови для вирощування картоплі та редиски.
Карл і Шаша попрощалися на Мюнстерплятц довгими обіймами та з радістю домовилися зустрітися наступного дня.
Але Шаша не прийшла. Цього разу Карл хвилюватися не став. Вона була дитиною, а всі діти від природи мають непостійну вдачу Потрібно було просто поставитися до цього з розумінням. Та все ж Карлові було прикро, що вона не з'явилася того дня, адже в нього з собою була книга для Саймона, яку він хотів віднести разом із Шашею. Але нехай, це могло зачекати.
Уперше за довгий час він почав свій обхід не з містера Дарсі — цей візит повинен був стати кульмінацією дня. Опинившись перед темним провулком, який дозволив би скоротити дорогу, він подумав про те, як добре ось уже декілька днів ходити цілком незвичними шляхами. Можливо, життя підказувало йому, що варто продовжувати?
Він має увійти в провулок, який завжди так лякав його. Усе буде добре. Карл глибоко вдихнув. Усе в його житті буде добре. Навіть якщо він не мав гадки, як саме, після того як сьогодні спорожніла остання полиця. Поруч з ним не залишилося жоднісінької книги. Але він з легким серцем запакував останні томи в картонні коробки, що мали відправитися до антикварної крамниці. Він знайде вихід, обов'язково знайде. Еффі в таке не вірила, не вірила Амариліс, та й Геркулес не надто. Але навіть якщо ситуація здавалася безнадійною, усе могло налагодитися. У нього залишалася надія.
Перед ним лежав темний вузький провулок. Старий шлях для старого чоловіка, подумав Карл і посміхнувся. Зрештою, він вийде на світло, яке здаватиметься йому ще яскравішим. Було б непогано, якби Пес був поруч, але йому, мабуть, добре в доктора Фаустуса. Учений, мабуть, досі не здогадувався, що дозволив пожити в себе одному з тих чотирилапих друзів, яких так сильно боявся.
Це було дивне відчуття — у місті, яке він знав як свої п'ять пальців, іти єдиним провулком, по бруківці якого він не ходив ще жодного разу. Немов відкривалась таємна кімната в старому будинку.
Карл озирався, ніби турист. Кожне підвіконня, кожна ринва зачаровували його, і все здавалося йому прекрасним, навіть попри тьмяне світло. Цей провулок став сьогодні для нього справжнім подарунком.
Позаду почулися кроки. Обернувшись, Карл побачив, як хтось вийшов із тіні.
Чоловік швидко наближався. Він був високий, з широкими плечима. Карл упізнав його. Це він сварився з Сабіною в книгарні «Біля міської брами». Того вечора, коли його звільнили.
Тепер чоловік стояв просто перед ним.
Він різко штовхнув його в плечі.
— Залиш мою доньку в спокої! Чуєш мене?
Карл не зрозумів.
— Кого ви маєте на увазі? Еффі?
— Не клей дурня! Ти чудово розумієш, про кого я. Шарлотта — моя донька, і вона проводить час зі мною! — Він штовхнув його знову, і Карл, спотикаючись, позадкував кілька кроків.
— Вона допомагає мені.
— Вона повинна не тобі допомагати, а сидіти вдома й робити домашнє завдання, а не вештатися по всьому місту з таким старим голодранцем, як ти, або ходити на сигарну фабрику. Заради Бога, вона ще зовсім дитина! Повторюю востаннє: облиш мою доньку! Ми порозумілися? — Він знову штовхнув Карла, цього разу — у груди.
Авжеж, Карлу було знайоме насильство. Він спостерігав за Джеком-Різником та його кривавими злочинами в лондонському Іст-Енді, пролітав на американському гелікоптері «Ірокез» Bell UH-1 над боями в дельті Меконгу, воював проти армії орків Сарумана в битві в Гельмовому Яру й пліч-о-пліч з Армінієм боровся проти військ Публія Квінтілія Вара в битві в Тевтобурзько-му лісі. Він навіть бачив вибух атомної бомби «Товстун» у Нагасакі й став свідком того, як трисоляріани розгромили майже весь об'єднаний флот людства за допомогою одного безпілотного зонда.