Звивисті провулки привели Карла до літературної героїні з долею більш похмурою, аніж у щасливо одруженого британського джентльмена. Клієнтка чекала за зачиненими дверима, спостерігаючи крізь вічко за поодинокими прохожими. Тут ніхто не прогулювався й не милувався архітектурою — усі красиві будівлі були за кілька кварталів звідси. У цій частині старого міста люди ходили швидко, не в змозі витримати гнітючої тісняви, постійно відчуваючи, як дахи будинків змикаються над головою, затуляючи денне світло. Тендітна дівчина, яка стояла біля дверей, чудово знала, о котрій годині має прийти Карл Колльгофф. Вона також знала, що стояти й дивитися у вічко — справа безглузда, й краще було б у вітальні дочекатися, коли подзвонять у двері. Але нічого не могла з собою вдіяти. Андреа Креммен заклала світле пасмо за вухо й поправила сукню.
Ще з того часу, коли її віддали до дитячого садка, дівчина завжди й скрізь була найгарнішою. Це принесло їй багато любові, але водночас викликало багато заздрощів. А ще — ранній шлюб з успішним співробітником страхової компанії Маттіасом. Він працював допізна, 6а навіть у вихідні, аби подбати про їхній добробут. Сама ж Андреа була кваліфікованою медсестрою, проте нині працювала помічницею лікаря неповний робочий день у маленькій сімейній клініці. Вона сиділа в приймальні, адже її вигляд тішив і заспокоював пацієнтів. Нікому ніколи не доводилося просити її посміхатися — до цього дівчину зобов'язувала краса. Того, хто був вродливим і не посміхався, уважали зарозумілим. Отож Андреа посміхалася цілісінькими днями.
Вона завжди мала ідеальний вигляд. Інакше показатися на людях вона не наважувалася. Хтозна, що могло б трапитися в такому разі. Що б тоді в ній побачили? Що взагалі можна було в ній побачити? Карл Колльгофф справляв враження людини, якій можна було показатися без усмішки на обличчі. Він би точно зміг дібрати правильні слова, аби описати побачене. Андреа здавалося, що він добирає слова так само ретельно, як парфумер обирає інгредієнти для дорогих парфумів. Вона перестала посміхатися й виклала з-за вуха пасмо волосся, дозволивши собі цю крихітну неохайність. Утім, щойно в провулку показався Карл Колльгофф, вона вмить заклала його знову за вухо.
Карл натиснув на дверний дзвінок і став чекати. Андреа Креммен зазвичай потребувала трохи часу, аби дійти до дверей, і завжди була трохи захекана. Однак на її обличчі щоразу була радісна усмішка.
Карл почув, як у замку схвильовано повернувся ключ. Двері відчинилися.
— Пане Колльгоффе, ви сьогодні рано! Я зовсім не чекала вас. Певно, я маю жахливий вигляд.
Вона пригладила свою й без того прекрасну зачіску, яка бездоганно пасувала до елегантної сукні з червоними трояндами.
Карл уважав її чарівною, але все-таки погляд Андреа завжди трохи засмучував його. За її красою ховалося щось таке, чого Карл ніяк не міг збагнути. І це щось було пов'язане з тим, що Карл саме діставав зі свого рюкзака. Це була одна з книг, які Андреа Креммен так сильно любила. З вагою книжки все було гаразд (Карлу подобалось, коли книжки не були важчі за плитку шоколаду й легші за літр молока). Значно більше його турбувала вагомість вмісту.
— Хороша? — запитала Андреа Креммен й потягнула за мотузочку на упаковці.
— Наскільки я чув, «Сутінкова Троянда» анітрохи не поступається іншим творам цієї авторки.
— По-справжньому драматична?
Тепер посміхнувся вже Карл. Вони порозумілися без слів. Кожна книжка, яку він приносив їй, була драматична й завжди закінчувалася трагічно. Колись він намагався радити дівчині книги зі щасливим кінцем, але жодна їй не сподобалась, бо вважала їх занадто неправдоподібними. Андреа Креммен любила романи, де головні героїні страждали й у кінці помирали або ж залишалися нещасні та самотні. Відкриті фінали теж годилися, щоправда, лише коли допускали якийсь із двох варіантів.
— Я, як і завжди, не стану вам нічого розповідати, — відповів Карл. — Чи сподобався вам попередній роман?
Андреа Креммен тяжко зітхнула й похитала головою. — Він був такий сумний! У кінці вона пішла у воду... Чому ж ви мене не попередили? — Вона грайливо надула губи.
— Хіба ж я міг так учинити?
Раніше Карл обгортав її книги в барвисто-святковий пакувальний папір. Але тепер він убачав у цьому щось нещире.
— А ви принесете мені ще одну наступного тижня? Я чула про роман, у якому весь час — ніч, бо події розгортаються взимку в Гренландії. А головна героїня тільки-но втратила дитину. Ви знаєте такий? Гадаю, звучить дуже непогано.