— Їх продано. Я не хочу про це говорити.
Тепер Шаша виразно побачила, що Карл більше не був самим собою. Його обличчя — занадто сухорляве, постава надто згорблена, а іскри в сонних очах занадто тьмяні. Він нагадував їй квітку з годинника містера Дарсі, чашечка якої закрилася й похилилася в очікуванні яскравих сонячних променів.
Це було її завданням. Сьогодні вона буде його сонцем!
— Готовий?
— Готовий до чого? — запитала вона у відповідь.
— До своєї роботи, авжеж.
— Ах, Шашо, я більше не працюю в книжковій крамниці. Цей розділ мого життя закінчився. Не варто було завдавати собі клопоту.
— Це був не клопіт. А тепер спустімося сходами. Ти можеш спертися — я знову підросла цього тижня.
— У цьому немає сенсу. Залиш мене.
— Ти заборгував мені мою послугу, — сказала Шаша, посміхаючись.
Карл уважно поглянув на неї.
— Ти все ретельно спланувала, чи не так?
— У тебе не було жодних шансів!
Коли вони спустилися, Карлу знадобилося трохи часу, щоб перепочити, перш він пройшли крізь вхідні двері.
Тихо, щоб він не почув, вона прошепотіла: «Частина друга». Її батько стояв поруч з чимось на кшталт ходунців з приладнаним кошиком для перевезення книг і навіть атласів великого формату. Він також установив великі шини та пружини, щоб полегшити шлях по старій бруківці міста.
— Колір обрала я, — пояснила Шаша, — щоб тебе всі бачили!
Це був яскраво-неоновий жовтий колір, який, вірогідно, світився в темряві.
— Спробуйте, — сказав батько Шаші. — Розмір я можу налаштувати під вас.
Після декількох маніпуляцій усе підійшло ідеально, і Карл декілька метрів штовхав пристрій перед собою.
— Може, це й практично, але мене звільнили з книжкової крамниць.
— Знаємо, — сказала Шаша. — Усі за мною. Частина третя. Покваптеся.
Вона не могла дочекатися продовження цієї пригоди. Як чудово, що Карл з книгомобілем буде пересуватися куди швидше, ніж раніше! Перед Мюнстерплятц вона завернула на вулицю Фрауенштрассе й зупинилася перед антикварною крамницею, де на них уже чекав доктор Фаустус.
— Добридень, пане Колльгоффе, надзвичайно потішно вас бачити!
— Чи не могли б ви пояснити мені, що тут відбувається? Інші нічого мені не розповідають.
Доктор Фаустус поглянув на Шашу, і та кивнула.
— Що ж, спочатку мої зусилля не увінчалися таким успіхом, як сподівалася ваша юна супутниця. Незважаючи на мої красномовні доводи, пані Ґрубер відмовилась поновити вас на посаді. «Відрізані коси назад не прив'яжеш», — сказала вона. Ці «старі коси» наштовхнули мене на думку. Поки я не дізнався про вас та ваші послуги, я час від часу купував книги в антикварній крамниці «Мойсей». Але рекомендації, принаймні від власника, там були сумнівні, мені порадили декілька вельми посередніх праць. Словом, ви можете стати там у великій нагоді. Решту вам розповість сам власник.
На дверях антикварної крамниці не було дзвіночка — вони заскрипіли. Ганс Віттон стояв на драбині й витирав від пилу один із старих лампових радіоприймачів, якими були заставлені книжкові полички його крамниці. Якось він поставив один такий у вітрину для краси, і відтоді його покупці дарували йому свої скарби, бо ж він, схоже, колекціонував їх — йому ж не вистачало духу сказати «ні».
— Ах, Карле, а ось і ти! Що за божевільна історія, еге ж? — він спустився й простягнув йому обидві руки. — Я вже давно хотів поговорити з тобою, але ти тільки посилав того хлопчину зі своїми книгами. Я гадав, ти хоча б раз навідаєшся сам. Але тепер ти тут, це чудово. Пан професор пояснив мені ситуацію й люб'язно вказав на повні помилок історичні праці з-поміж тих, що я йому радив.
Карл зафіксував гальма на своєму роллаторі.
— Гансе, я, чесно кажучи, не зовсім розумію, що від мене потрібно.
— Працювати, Карле, що ж іще? Ти не гірше за мене самого розумієш, що мені, відколи померла моя дружина, потрібна така людина, як ти. Ти знаєш безліч книг і можеш допомагати людям. Я годжуся для сортування та прибирання й з горем навпіл веду бухгалтерію, але з того часу, як не стало Марії, клієнтів дедалі менше.
— Це дуже мило з твого боку, але тоді я більше не буду Книгоходцем.
— Ти можеш бути ним вечорами.
— Хто ж замовляє доставку антикварних книг додому? Такі речі люди вишукують.
Почулося чхання, і з одного проходу вийшов містер Дарсі.
— Вітряний день, — промовив він, вибачаючись. — Не знаю, як серед усіх цих книг пилок знаходить мій ніс, але йому це успішно вдається. Еффі порадила мені один засіб від алергії. Але, на жаль, поки що пилку на це абсолютно байдуже.