Він підійшов до Шаші, яка стояла поруч з доктором Фаустусом та своїм батьком.
— У юної леді чудова ідея. І здається, одна з багатьох. Я можу фінансувати тебе, Карле.
— Фінансувати? Що фінансувати? — Карл озирнувся в пошуках підтримки.
Ось він, слушний момент, подумала Шаша. Її план спрацює, лише якщо Карл одразу ж скаже «так». Три літери, зате яке значення!
— Тепер ти будеш дарувати книги тим, хто не може їх собі дозволити, — поспішно пояснила вона, — записуватися вони зможуть тут, а оплачувати буде містер... — вона вказала на Крістіана фон Гогенеша, якому ще не розповідала, як його звуть насправді. — Наша монахиня напише прес-реліз про цю акцію. Вона сказала, що може це зробити, тому що останніми роками часто контактувала з газетярами. А пані Довгапанчоха пообіцяла перевірити правопис і все таке. Усе вже впорядковано. Тобі ж залишається тільки погодитися. Усе просто.
Карл відчув себе старим і слабким. Той факт, що всі погляди були прикуті до нього в очікуванні, що він достатньо сильний для нового завдання, тільки загострювали це почуття.
— Ви все продумали й доклали стільки зусиль, особливо ти, Шашо. Але...
— Тут лежать книги, які потрібно доставити сьогодні, — сказав Ганс Віттон і підійшов до невеликого стосу, — вони для одних милих постійних покупців. Мені відомо, що саме вони люблять читати, але в них дуже мало грошей, щоб купувати книги.
— Пан Віттон не може віднести їх самостійно, — з упевненістю заявила Шаша, — у нього немає на це часу.
Вона поглянула на інших, адже напередодні роздала кожному папірці з вагомими причинами, щоб переконати Карла.
— Крім того, знання пана Вітонна про місто такі ж убогі, як і про книги, — додав доктор Фаустус.
— Та й книгомобіль йому не підійде. Висоту вже не можна відрегулювати, — це були слова Шашиного батька.
Доктор Фаустус розшифрував ще одну записку.
— До того ж пан Віттон не любить гуляти містом у темряві.
— Достатньо аргументів, — сказав містер Дарсі, — тепер ви або поквапитеся доставити книги, або вони... зіпсуються, — він посміхнувся.
Карл поглянув на обличчя, сповнені надії. Якщо життя й справді було театром, як сказав десь Шекспір, то зараз, схоже, публіка викликала його на біс. І якщо ти порядний старий мім, то відмовити їй не вдасться.
Карл повільно штовхав свій пристрій до стосу книг, він ще не зовсім звик до нього. Відтак він потягнувся за обгортковим папером, ножицями та скотчем, щоб ретельно запакувати книги, і, отримавши від Ганса Віттона адреси, вирушив у дорогу. Невдовзі до них приєдналися Еффі, Геркулес, Читець та пані Довгапанчоха. Навіть Пес з'явився й став бігати навколо них, гавкаючи, наче пастуший бордер-колі. Він знайшов своє призначення.
— Кіт остаточно у вас оселився? — поцікавився Карл у доктора Фаустуса, який ішов поруч.
— На жаль, він не хоче залишатися в мене довше, ніж на кілька днів. Але він постійно повертається. Мабуть, тільки заради смаколиків.
— Ні, — відповів Карл, — він тільки хоче, щоб ви так думали. Це питання честі для дикого кота. Що б тоді сказали інші вуличні коти?
Було приємно знову ходити. Відчувати місто підошвами, чути його та дихати ним. Карлу бракувало ваги книг за плечима, що зменшувалася б з кожними відвідинами, але й бачити їх перед собою в кошику було втіхою. Він поклав туди ковдру, щоб захистити кутики.
Деякий час він мовчав, а потім нахилився до Шаші:
— Ти чудово все організувала. Коли мова йде не про лимони, то в тебе все добре виходить.
— Який ти кумедний! — засміялася вона. — Ти дав моєму татові «Роню, дочку розбійника». Розумний хід.
— Ну, насправді ця книга була для твого Саймона. Йому нам теж потрібно занести таку ж.
— Він не мій Саймон! — вона скривила губи. — Хоча, коли позавчора я плакала через погану оцінку з фізкультури, він підійшов до мене й штовхнув. Але по-доброму.
— От бачиш.
— Ти віднесеш йому книгу. Сам.
— Не біда. Я піду сам, і ти підеш сама поруч зі мною.
Карл знав, що відкрито сперечатися з цією маленькою дівчинкою не можна. Якщо маленькі дівчатка чогось хотіли, вони хотіли з усієї сили, а він був занадто старим, щоб їм опиратися.
— Я тут думав про твоє ім'я, — сказав Карл.
— Нарешті!
— Це було непросто.
— Звісно, це ж для мене. А я так само дивна, як і ти, хоча мені всього дев'ять. Одного дня я стану, без сумніву, дивнішою за тебе!
Карл залюбки погладив би її по голові, щоб заспокоїти, але тоді він утратив би рівновагу.
— Спершу я подумав, що ти як Бастіан Бальзатар Букс із «Нескінченної історії».
— Але ж я дівчинка! — запротестувала Шаша.