— Бастіан має багату уяву й велику силу. Але він цього не усвідомлює, тому це невдале для тебе ім'я. Ти чудово знаєш, як багато в тебе сили.
— Страшенно багато! — Шаша напружила свої маленькі мускули.
— Тоді я подумав, що знайшов тебе в Роні, дочці розбійника. Але вона — дитя лісу, а ти — міста. Тобі потрібне морозиво-пінгвін і безліч людей навколо. Такої книги, де героїня була б як ти, просто не існує.
— Але ж ти сказав, що знайшов!
— Ні, я тільки сказав, що думав про це.
Шаша копнула ногою камінець.
— Але я все ж знайшов рішення.
— І ти кажеш це лише зараз?
— Хотілося потримати інтригу.
— Підлий дідуган! — вона посміхнулася. — Ти скажеш одразу, чи мені потрібно спершу заплакати?
— Ні, більше жодних сліз. Я все розповім. Я, як і Читець, напишу книгу. У ній буде дівчинка, зовсім як ти. І зватимуть її Шаша. Тоді твоє книжкове ім'я буде справжнім.
— Ця книга буде про нас?
— Кожна хороша книга — про справжніх людей.
— Я маю на увазі, чи будуть в ній містер Дарсі, Еффі та інші?.. — вона зробила паузу й закусила губу: —...і мій тато. Тільки мій добрий тато, а не той, інший. Тому що його вже немає.
Карл кивнув.
— Я напишу книгу так, ніби це не справжня історія, а вигадана. Щоб містер Дарсі, Еффі та інші стали тими, ким були для мене всі ці роки: героями роману. І навіть якщо книгу згорнути, вони продовжать у ній жити. Як і Шаша.
— Мені здається, це прекрасно.
— Мені теж. Навіть дуже.
Коли вони наблизилися до темного провулка, Карл сповільнив рух. Провулок видався йому ще темнішим, ніж раніше. Несподівано він відчув руку на своєму плечі. Вона тремтіла. Карл розвернувся, щоб побачити, чия це рука. Вона належала батьку Шаші.
За його рукою потягнулися й руки інших. Карл глибоко вдихнув.
— Тепер ви повинні ходити зі мною кожного вечора, ви ж знаєте, чи не так?
Пролунав сміх, що був провісником радісного передчуття. Частина Шашиного плану полягала в тому, що відтепер щовечора один дорослий буде супроводжувати Карла, аби завжди бути поруч.
Разом крізь пітьму книгоходці вирушили в дорогу. Адже книгам потрібен хтось, хто вкаже їм шлях.
ПОДЯКИ
Я дякую всім, хто коли-небудь дарував мені книги. Це пречудовий подарунок, адже коли отримуєш щось, що по-справжньому любиш, відчуваєш і частинку цієї любові.
Я дякую Ванессі, головному магічному фокусу мого життя, тому що вона завжди залишається поряд зі мною, коли я пишу. Усі близькі письменників точно знають, що я маю на увазі.
Я дякую моїм чудовим дітям, Фредеріку та Шарлотті (яка певний час називала себе Шашею і яка для мене — така сама маленька супергероїня).
Дякую Гаррі, Саллі та Юльхен, тому що вони склали мені компанію під час написання цього роману й заспокійливим муркотінням дали зрозуміти, що я можу спокійно продовжувати писати, поки не припиню їх пестити.
Дякую моїм першим читачам, Ральфу Крампу, Денні-су Віттону та Ґерду Генну, як і Керстін Вольфф, за найперші відгуки про роман. Як завжди, дякую моєму агенту Ларсу Шультце-Коссаку і — уперше — Брюсу Кокберну, чиї акустичні гітарні альбоми Speechless та Crowingignites стали ідеальним саундтреком для створення цієї історії. Дякую також моїй редакторці докторці Кларисі Чьоппан, керівниці програми Андреа Мюллер, видавцю Фелісітас фон Ловенберг, а також усій команді Piper. Дякую за можливість написати роман, про який я мріяв усім серцем.