Саможабізнання — це шлях до усвідомлення того, що є серцевиною твого «Я». Термін походить із казки «Король-жабеня, або Залізний Генріх», яка посідає перше місце в збірці «Дитячих та родинних казок» братів Грімм. В основі цієї концепції лежить гіпотеза про те, що в кожної людини всередині є жаба, яка за допомогою кохання (у казках — поцілунку) здатна перетворитися на осяйного принца. Уперше цей термін ужито в 1923 році в праці Зиґмунда Фрейда «Я, Воно і Жаба».
Як винагороду за кмітливість пані Довгапанчоха вручила йому вишневу карамельку. Одного разу його пояснення видалися їй не надто переконливими — тоді вона дала йому карамельку з лимонним смаком. Натомість він віддав їй книгу, яку вона замовляла. На упаковці книги він завжди малював велику червону квітку.
Пані Довгапанчоха читала все. Від класичних пригодницьких романів до наукової фантастики та гумористичних книг. Усе, що читалося на одному подиху, але не змушувало спускатися з неба на землю.
— Післязавтра в мене буде для вас нове слово, — сказала вона, зачиняючи двері. — Справжній міцний горішок!
Потім вона нахилилася до Пса й дістала з кишені штанів щось, що він проковтнув одним духом.
Хоча рюкзак Карла вже спорожнів, він мав зайти до ще одного покупця. Кожен візит до нього був справжньою втіхою, адже в цього покупця був найтепліший баритон, який Карлу коли-небудь доводилося чути. Якби можна було голосом устелити диван, варто було б неодмінно обрати для такої мети голос цієї людини. Для Карла Колльгоффа він був Читцем — героєм роману Бернгарда Шлінка. У цьому романі юнак Міхаель Берґ читав уголос своїй коханій — жінці, старшій за нього на двадцять років. Утім, покупець Карла насправді читав перед робітницями сигарної фабрики. Вона була заснована лише кілька років тому й лишалася єдиною на всю країну. Там мали змогу найняти власного читця, який читав би протягом робочого часу, як це було заведено на Кубі. Усе це, звісно, було лише звичайнісінькими хитрощами маркетингу, тому платили читцю мізер. Але він настільки любив свою роботу, що постійно обмотував шарфом шию, аби тримати голосові зв'язки в теплі. До того ж за межами фабрики майже не говорив — беріг голос. Ось чому Карл так здивувався, коли Читець зателефонував йому. Той просив привезти льодяники для горла, які можна було купити лише в аптеці біля книжкової крамниці. Сам Читець виходити на вулицю не хотів — містом саме неслася хвиля грипу. Напевно, саме через це він ледь-ледь прочинив двері. Отримавши упаковку з льодяниками, він обдарував Карла вдячною усмішкою та щедрими чайовими (приймати які Карл не хотів, адже знав, що Читець не дуже багатий). Він дістав льодяник з упаковки, перш ніж зачинити двері своєї орендованої квартирки під самісіньким дахом непримітного багатоквартирного будинку, під час зведення якого заощадили на всьому, що могло б хоч трохи прикрасити будівлю та створити затишок. Ця забудова була схожа на клітку, у якій тримали курей.
Карл завжди засмучувався, коли його рюкзак ставав порожнім. Це означало, що настав час повертатися додому. Звісно, Карл любив свій дім, але Пес туди ніколи за ним не йшов. Останній шматок дороги пролягав через центральний цвинтар. Знання того, де врешті-решт закінчиться його земний шлях, позбавило його страху, і він насолоджувався заспокійливою красою кладовища, якому було більше двохсот років. Статуя Женця з кістяним черепом, що височіла посередині, здавалося, посміхалася так, ніби знала якусь таємницю.
На табличці біля дверного дзвінка Карла значилося «Е. Т. А. Колльгофф». Це була напівбрехня, адже прізвище все ж було правильне. Річ у тім, що Карл захоплювався ініціалами письменника Е. Т. А. Гофмана. Зрештою, у кого ще було аж три букви? Дж. Р Р. Толкін, К. П. Е. Бах — у музиці. Було щось особливе в потрійних ініціалах. Між ними можна багато чого вмістити. Неначе за ними крилася таємниця, а разом з нею — відповідь на питання, чому їх власник таки не написав жодного з імен.
Іноді його листи поверталися до відправників: новий листоноша просто не знав, що за цими буквами ховається Карл. Та все ж він не міняв табличку з іменем. Йому вже сімдесят два роки, й він більше не отримує так багато листів. Та якби й отримував, то радості з них було б мало, адже більшість з них служба доставки була б змушена повернути назад, зробивши зайве коло.
У квартирі Карла було занадто багато кімнат. Чотири, плюс маленька кухня, ванна без вікон і такий самий туалет. Іноді вони здавалися йому клумбою, на якій так і не виросло жодної квітки.
Дві кімнати призначалися для його дітей. Одна з них, з вікном на зелене подвір'я, повинна була стати кімнатою дівчинки. В іншій, з вікном на вулицю, де можна було б спостерігати за машинами на дорозі, мав жити син.