Хлопець підвівся, обтрусив зі штанів пісок і пішов уздовж берега, всіяного плавником. Він розпалював з нього багаття, коли доводилося ночувати коло великої води, яка була річкою, а не морем, але такою широкою, що тільки ясної пори вдавалося побачити протилежний берег. Місце, де зараз був Марко, вважалося найбезлюднішою частиною Королівства. Багато піску і мало дерев. Були й інші причини того, що люди тут селилися неохоче. Велика вода була не просто річкою, її створила не природа, а сила прадавніх магів. Тут майже не ловили рибу, не купалися. То була начебто ілюзія, що з часом стала реальною. Береги були справжні, і вода, що їх торкалася, так само, але далі... То була межа світів, перетинати яку не дозволялося ні громадянам Королівства, ні підданим Імперії. Одначе тих, хто не боявся, вабила сюди таємниця. І вони хотіли, щоб ніхто про це не знав. Бо кожен має право на таємницю, в тім числі й Велика Вода, яку ще називали Межовою рікою. У Серпня й Люцини були інші проблеми. Наступник престолу, що чекав свого повноліття, наче страшного іспиту, боявся, що не впорається з Королівством і не виправдає довіри свого народу. А Люцина... Її було просто шкода. Якось вона спитала Марка:
– А що стається з принцесами, коли ті виростають?
Марко розгубився. Хотів відбутися якимось жартом, але побачивши в очах дівчинки надію і страх, відповів:
– Прочитай історію Королівства, там усе написано.
– Там немає нічого про принцес!
– Отже, вони жили мирно й щасливо, якщо не ставали королевами.
– І ніяк не впливали на історію?
– Бачиш, в історії описують події, реформи, таке інше...
Марко не насмілився зізнатися, що його прабабуся була принцесою, бо в Королівстві таким не хваляться. До того ж вона все життя викладала філософію в університеті, і була принцесою від народження, а Люцина стала нею лише у п’ятнадцять років, перед тим начитавшись казок, де принцеси тільки те й роблять, що чекають, коли їх візьмуть заміж. А такій дівчині, як вона, це просто не пасувало.
Істинну причину її стурбованості він збагнув пізніше, коли Люцина спитала, чи є в імператора син, і полегшено зітхнула, дізнавшись, що той бездітний. Адже Старі заради миру з Імперією, могли одружити її зі спадкоємцем престолу. Таке частенько траплялося у Серединному світі. Якщо Старі викрали її матір з Королівства, то влаштувати таке свинство, їм було б неважко, не питаючи нічиєї згоди.
Дуже цікавили Люцину й інші речі, і питала вона про них завжди Марка, бо мама не мала на це часу, та й давно не була в Королівстві, аж цілих 15 років. За цей час багато могло змінитись.
– А «Енциклопедія Королівства» відкриється тому, хто наймудріший? Уся до кінця? Наприклад, Лицареві-заступнику?
– В «Енциклопедії» немає останніх сторінок. Там усі – перші. Коли Серпню й тобі виповниться 21 рік, ви матимете свої примірники.
«І я теж,» – подумав Марко, але не сказав уголос, щоб вона, бува, не подумала, що він пишається приналежністю до королівської родини.
Люцина скривилась:
– Еге ж, я пам’ятаю, як відьми ганялися за мною по всьому Львову.
– Маєш за це дякувати маминій «Енциклопедії». Шлях до Королівства нелегкий, туди не купиш квитка за всі багатства на світі чи за якісь заслуги. Так буває зі справжніми книжками: вони не горять у вогні й не тонуть у воді, в них більше ворогів, ніж друзів. Правду кажучи, ніхто не знає, в чому секрет справжньої книжки і чому одні потрапляють до Королівства, а інші – ні... Може, тільки Лицар-заступник.
Тут, на цьому порожньому березі, далеко від палацу, що був його другою домівкою, Марко зі смутком подумав, що ні він, ні Люцина не знайшли ще свого місця в житті, тому їх так тягнуло одне до одного. І, може, й добре, що знайти його – залежить тільки від них.
Марко зупинився, не пішов далі, бо шлях йому перетнула низка слідів, що вела від води, а з другого берега, з Імперії, сунула моторошна грозова хмара. Якщо швидко побігти по слідах, то можна встигнути до залізничної станції і там сховатись під дахом, дочекавшись вечірнього потяга. Ця хмара йому не сподобалась. Він чув про хмари, які опускаються на землю і забирають з неї все живе, залишаючи спустошений мертвий ґрунт. Хмари-ловці, вони повертаються зі здобиччю до свого хазяїна. Вони ніколи не досягали Королівства. Це був якийсь особливий різновид з’їдликів.