Обнімемось, поцілуємось, поберемося за рученьки та й підем удвох собі аж у Київ. Треба заквітчаться, може, в останній раз, бо він казав, що у Броварях і повінчаємося. (Квітчається і співає).
«Ой, піду я не берегом-лугом,Зустрінуся з несудженим другом.Здоров, здоров, несуджений друже!Любилися, та не побралися,Тілько жалю серцю набралися».
Оце нагадала яку! Цур їй, яка погана! Побіжу лиш швидше. Оставайтеся здорові, мої високії тополі і хрещатий мій барвіночку. (Виходить).
Іде додому уночіП'яненький сотник, а йдучиСобі, веселий, розмовляє:«Нехай і наших люде знають!Нехай і сивий, і горбатий,А ми!.. хе! хе! а ми жонаті!А ми!..» Насилу вліз у хатуТа й ліг собі тихенько спати,Щоб Настю, бачте, не збудитьТа сорома не наробить.Уже й Достойно оддзвонили,Уже додому люде йдуть,Не йде Настусенька, не чуть.Насилу сотника збудилиТа розказали: так і так!Перехрестився неборак,Коня найкращого сідлаєІ скаче в Київ. В Броварях
Уже повінчана гуляєЙого Настуся молода!Вернувся сотник мій додому,Три дні, три ночі не вставав,Нікому й слова не сказавІ не пожалувавсь нікому. … …Турбується, заробляє,А того не знає,Що на старість одурієІ все занехаїть.Отак тепер і з сотникомЗ дурним моїм сталось:Розігнав дітей по світу,А добро осталось,Немає з ким поділити.Довелось самомуРозкидати, розточити,І добра нікомуНе зробити ні на шеляг,І притчею статиДобрим людям, і охатиУ холодній хатіПід кожухом, і нікомуХату затопитиІ вимести… по смітникуХодити, нудити,Поки пугач над стріхоюВ вікно не завиє,А наймичка холодногоТрупу не накриєКожушиною старою,А ключ од комориІз-за пояса украде…Отаке-то гореІз сотником оце сталось.Не минуло году,Як Настусеньки не стало,А вже на городіНе осталося нічого,Свині та телятаУже бродять… А барвінок!Барвінок хрещатий!Притоптаний, коло тинуЗасихає, в'яне!А сам сотник у кожусі,Одутлий, поганий,Коло клуні походжає.І стоги не вкриті,І покої не мазані,І сволок не митий,І челяді нема дома,
Й худоби немає,А наймичка задрипана,Та й та помикаєСтарим паном… Так і треба:Не розганяй діток,Сивий дурню! Недовго живНа свій заробітокП'яний сотник. Ще минулоЛіто коло світа,А восени на улиціСотника убито!А може, вмер неборака,Од шинкарки йдучи?Байдуже кому питати.Забрали й онучіДобрі люди, а самогоГарно поховалиУ леваді. І хрестикаНад ним не вкопали.Аж жаль його: був багатий,І рідня, і дітиЄсть у його, а нікомуХрест постановити.Умер сотник, і покоїЗгнили, повалялись,Все пропало, погинуло.Тілько і остались,Що тополі на вигоні —Стоять, мов дівчатаВийшли з Оглава ватагуЗ поля виглядати.
[Перша половина 1849, Косарал]
ЗА СОНЦЕМ ХМАРОНЬКА ПЛИВЕ…
За сонцем хмаронька пливе,Червоні поли розстилаєІ сонце спатоньки зовеУ синє море: покриваєРожевою пеленою,Мов мати дитину.Очам любо. Годиночку,Малую годинуНіби серце одпочине,З богом заговорить…А туман, неначе ворог,Закриває мореІ хмароньку рожевую,І тьму за собоюРозстилає туман сивий,І тьмою німоюОповиє тобі душу,Й не знаєш, де дітись,І ждеш ного, того світу,Мов матері діти.
[Перша половина 1849, Косарал]
ЯК МАЮ Я ЖУРИТИСЯ…
Як маю я журитися,Докучати людям,Піду собі світ за очі —Що буде, те й буде.Найду долю – одружуся,Не найду – втоплюся,Та не продамся нікому,В найми не наймуся.Пішов же я світ за очі,Доля заховалась;А воленьку люде добріІ не торговали,А без торгу закинулиВ далеку неволю…Щоб не росло таке зілляНа нашому полю.
[Перша половина 1849, Косарал]
НАВІЩО МЕНІ ЖЕНИТИСЯ?
Нащо мені женитися?Нащо мені братись?Будуть з мене, молодого,Козаки сміятись.Оженився, вони скажуть,Голодний і голий,Занапастив, нерозумний,Молодую волю.Воно й правда. Що ж діяти?Навчіть мене, люде,Іти хіба до вас в найми?Чи до ладу буде?Ні, не буду чужі волиПасти, заганяти;Не буду я в чужій хатіТещу поважати.А буду я красоватисьВ голубім жупаніНа конику ворономуПеред козаками.Найду собі чорнобривкуВ степу при долині —Високую могилонькуНа тій Україні.На весілля товариствоВийде погулятиТа винесе самопали,Викотить гармату.Як понесуть товаришаВ новую світлицю,Загомонять самопали,Гукнуть гаківниці.Як положать отаманаВ новій хаті спати,Заголосить, як та мати,Голосна гармата.Гукатиме, кричатимеНе одну годину.І рознесе тую славуПо всій Україні.